ПРЕЗИДЕНТ України Володимир Зеленський нещодавно нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня старшого сержанта Миколу НИЖНИКА, жителя смт Лужани Чернівецького району, призваного на військову службу за мобілізацією Чернівецьким районним ТЦК та СП. Нагороду воїн отримав за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Попри те, що Микола зараз несе службу в одному з найгарячіших місць протистояння з російськими окупантами, нам вдалося зв’язатися з ним. У спілкуванні наш захисник – не багатослівний та скромний:
– Ця нагорода, скоріш за все, стосується всього підрозділу. Я служу так само, як і мої побратими. За військовою спеціальністю – сапер. Не думаю, що зробив щось надзвичайне, сьогодні кожен самовіддано захищає свою Вітчизну. І служитимемо так само аж до нашої безумовної Перемоги!
Розмова з дружиною Миколи Нижника Світланою була більш розгорнутою.
– 24 лютого чоловік нервово палив та ходив подвір’ям. А 25-го вранці, ні[1]чого не сказавши мені і дітям, поїхав у Кіцмань. Не чекав дзвінків чи повісток – просто пішов воювати. Передзвонив, коли був уже в автобусі, що доправляв солдатів на схід. Коли вдосвіта збирався, забув кілька важливих речей. Тому довелося наздоганяти автобус, щоб передати йому все необхідне.
– Чому чоловік не повідомив вам про своє рішення?
– Мабуть, боявся, що буду його відмовляти. Але я навіть не сумнівалася, що Микола піде в числі перших, адже він воював уже в 2015-2016 роках, і коли почали говорити про те, що Росія може повномасштабно напасти, одразу хмурнішав і стискав кулаки. Певна, що жодні вмовляння на нього би не подіяли.
– Як ставляться сини до батькового вчинку?
– Хлопці пишаються татом і розуміють його. Вони ще школярі, але змалечку Микола навчив їх, що нічого в житті не дається легко. Обидва займаються карате та частенько привозять призи та нагороди з різноманітних змагань. Це також загартовує характер, а батьківський приклад надихає їх на нові здобутки.
– Що найважче для вас, як для дружини воїна?
– Складно в ті дні, коли з Миколою немає зв’язку. Таке буває досить часто… Але коли телефонує, радості немає меж! Та життя не зупинити – ростуть сини, тому весь час присвячую їм. Всією родиною чекаємо на тата з Перемогою! Хоча, коли навіть уже виженемо загарбників з нашої землі, я так чи інакше залишуся дружиною військовослужбовця: чоловік пов’язує своє майбутнє зі службою в Українському війську, мріє здобути вищу освіту та стати офіцером.
Пресслужба Чернівецького
районного ТЦК та СП.