У своїй війні проти України путінське воїнство вчиняє безліч воєнних злочинів, які приховати неможливо. Все частіше російські бомби і ракети свідомо спрямовуються на житлові квартали, школи, лікарні, об’єкти цивільної інфраструктури. Міжнародно визнані закони війни забороняють такі дії, що ведуть до масової загибелі мирного населення і руйнують мирні міста. Чому ж до них вдаються ті, хто оголосив себе «визволителями російськомовних від бандерівського фашизму»? А тому, що такі воєнні злочини є типовими для справжніх фашистів і нацистів.
Гітлерівці в 1940-му розпочали планомірне бомбардування англійських міст, щоб зламати волю британців до опору. Під завалами житлових будинків гинули десятки тисяч мирних людей, але викликати масову паніку нацистам не вдалося. Навпаки, чим більше вони намагалися налякати своїх противників, тим сильнішим ставав їхній опір. Саме на Лондон німці спрямували свої перші крилаті ракети ФАУ-1, а потім – і балістичні ракети ФАУ-2. Сьогодні духовні нащадки Гітлера – путіністи – луплять своїми ракетами по мирних українських містах, сподіваючись налякати нас і змусити Україну до капітуляції. Але людство ще не забуло, чим завершив Гітлер, і розуміє, що його послідовникам не судилася краща доля. Росіяни створили справжній культ із Великої Вітчизняної війни і хизуються перемогою над Німеччиною дотепер, хоча справжніх переможців вже майже не залишилося в живих. А сучасні хвальки чомусь повторюють дії тих, хто зазнав ганебної поразки.
Дивуватися цьому не варто. Адже вся російська військова історія – це череда воєнних злочинів, один страшніший за інший. Досить згадати найбільшого російського полководця О.В. Суворова. Неможливо перелічити всі його подібні «подвиги», згадаймо лише один. У 1794 році польський народ повстав проти спроб Росії і Пруссії поділити територію Речі Посполитої і позбавити поляків власної державності. Повстання очолив Тадеуш Костюшко, йому довелося протистояти значним ворожим силам, що насувалися з різних сторін. Костюшко був важко поранений і потрапив у російський полон. Повстанці готувалися до оборони Варшави, і тут до польської столиці підійшли росіяни під проводом Суворова. На світанку 4 листопада 1794-го вони несподіваним ударом захопили Прагу – передмістя Варшави. Штурм завершився масовою різаниною містян. Суворовські «диво-богатирі» без розбору вбивали не лише повстанців, а й жінок, дітей, людей похилого віку. Донські казаки, настромивши на піки немовлят, носилися по місту з дикими криками. Людська кров рікою текла вулицями, скрізь лежали трупи нещасних.
Варшав’яни побачили цей жах і капітулювали, щоб уникнути трагічної долі жителів Праги. Приблизно 20 000 людей загинуло тоді від рук «доблесних суворовських воїнів». А в 1830-1831 роках поляки піднялися на нове повстання за свободу своєї батьківщини. Але російська армія придушила і його, Варшаву знову було взято. Повідомлення про це повіз імператору внук Суворова. О. Пушкін із захопленням написав про цей факт у вірші «Бородинская годовщина», у якому «восстав из гроба своего Суворов» вітав свого нащадка з такою перемогою. Традиція звірячого придушення чужої свободи продовжувалася і надалі…
Втім, не всі оспівували, дехто і правду говорив. У ХІХ столітті царська імперія десятиліттями вела жорстоку війну на Кавказі, захоплюючи його частинами. У своєму творі «Хаджи-Мурат» Лев Толстой чесно зобразив, що витворяло там російське воїнство. Щоб придушити волю чеченців до опору, загарбники руйнували житло, вирубували сади, витоптували поля, по-звірячому розправлялися з беззахисними жінками і дітьми. З особливим задоволеннями вони паскудили в мечетях, залишаючи купи свого лайна там, де люди молилися… Так, як нині чинить російська солдатня в захоплених українських будинках, знаходячи велику насолоду в тому, щоби накласти купу в ліжко або на обідній стол. Ці виродки намагаються всіляко принизити нормальних людей, «возвеличуючи» себе у власних очах.
Під час Кавказької війни чимало черкеських жінок, щоб не потрапити до рук озвірілих російських гвалтівників, кидалися зі скелі в провалля. Нерідко вони притискали до себе немовлят, обираючи смерть, щоб не зазнати наруги і жахливих мук. А воєнні злочинці за свої дії отримували нагороди й нові військові звання. Згодом імперія їм ставила пам’ятники, а «велика російська література» оспівувала їхні «подвиги». До речі, поет М.Ю Лермонтов у той час воював на Кавказі й відзначився в боротьбі з повстанцями. Нині його навіть називають «батьком російського спецназу». Що ж, з’ясовується, що і тоді проводилися «спецоперації»? Із століття в століття одне і те ж…
Величезна імперія складалася поступово, і переважно завдяки захопленню чужих земель, котре супроводжувалося воєнними злочинами. Сучасні імперці вважають: якщо їхнім предкам вдалося безкарно заграбастати стільки земель, то й вони зможуть продовжити цю традицію. Проте нині вже не XVIII-ХІХ століття, а ХХІ. Після двох світових воєн склалася нова система міжнародних відносин, в якій встановлена відповідальність за воєнні злочини. І чимало злочинців вже понесло заслужену кару. Чим більше воєнних злочинів вчиняють путіністи в Україні, тим суворішою буде кара за них.
Практично весь цивілізований світ зараз підтримує Україну в її справедливій боротьбі за свободу і незалежність. Юристи різних країн ретельно документують всі порушення, збираючи неспростовні докази. Все частіше московських імперіалістів звинувачують у проведенні політики геноциду в Україні. А це є найстрашніший злочин проти людства, і кара за нього неминуча.
Ігор БУРКУТ,
політолог, історик, публіцист.