Нардеп VIII скликання, учасниця Революції гідності Тетяна Чорновол розповіла, за що, на її думку Державне бюро розслідувань оголосило підозру її колезі по фракції “Народний Фронт”  Сергію Пашинському.

Про це йдеться на сторінці Тетяни Чорновол у Facebook. 

Пашинського «саджають» за перший бойовий наказ

Написала вчора пост, що нинішня влада реваншу та капітуляції, каральними органами якої зараз керує Портнов, садить Пашинського в тюрму виключно з мотивів помсти за його роль в опорі російській агресії в 2014 році. Портнов через ДБР з тієї ж причини переслідує Порошенка за наказ про контрнаступ на Донбасі в 2014 році, а Парубія – за захист Одеси.

Після цього мені в коментарях почали писати, що Пашинського не було в АТО. А хто віддавав перший бойовий наказ, знаєте? Ні? Я зараз розкажу. І взагалі, для обороноздатності країни Пашинський зробив дуже багато – в несприятливих умовах і на грані можливого… І насправді, у нього стратегічне, державницьке мислення. Проте, нажаль, в нашій країні визнання можна отримати лише від ворогів. Те, що його Портнов саджає першим, насправді і є найвищою пробою якості.

А зараз я напишу про одну з найважливіших речей, які він зробив. І, можливо, те, що вас в ньому дратує, якраз і було потрібне країні в 2014 році?!

Почну зі своїх спогадів. Отже, початок квітня 2014 року я пробиваюся до Пашинського на прийом. Він в.о. керівника Адміністрації Президента. Дуже зайнятий і нервує, що я забираю в нього час. Але я ще більше його нервую, коли говорю, що в тому кабінеті я говорити не буду. (Адже Пашинський займав в АП кабінет папєрєдніка чи то Львочкіна чи Портнова, а я боялася прослушки). Тоді він мене відводить в якусь дальню кімнату і каже: «Говори». І я починаю шепотіти про те, що мій чоловік Микола з Горлівки, і його давній приятель звідти передає інформацію, що в маєтку Іванющенка під Єнакієвим розмістився штаб сепаратистів, де організовуються групи для захоплення адміністрацій в інших містах Донбасу. «Мій чоловік ( я ще стишую голос) готовий особисто піти (наступне слово, значення якого найкраще відповідає суті, але важко дається «книжним дітям») … на «зачистку», – нарешті видихаю я, дивлячись у очі Пашинському. А там розгорається чомусь гнів, якого я не розумію і якого точно не очікувала. Але я продовжую майже нечутно шепотіти: «Нам треба зброя».

І тут Пашинский вибухає. Як виявилося, його обурює не зміст, а форма: «А чого ти шепочеш? Що тут такого таємного? Якщо твій чоловік хоче захищати свою країну – це прекрасно. У нас війна!!! Ми зобов’язані стріляти ворогів. Мені осточортіли всі наші генерали, що очі відводять і руки опускають, а від думки про кров свідомість втрачають. А тут ще й ти шепочеш».

І він далі пояснює, чому такий знервований: «Зрозумій: те, що ти пропонуєш, Таню, – це не вихід. Це деталі. Зрозумій, мені важливо, щоб система запрацювала. Збройні сили України повинні воювати, а інакше ми програємо». І наступні хвилини він розказує про повний параліч системи, про здачі та відмови виконувати накази, про зради на користь ворога, про не підняті в повітря літаки і про не відведені кораблі, які росіяни захопили, просто перекривши вихід з бухт кількома затопленими суднами. Він з гнівом розповідає про «Тернопіль» – найновіший корвет – захоплений москалями 20 березня в Криму. Розповідає, як Турчинов наказував тримати оборону і командир Ємельяненко патетично йому відповідав: «Ми загинемо, але корабль їм не здамо. Руськіє не здаються!» Це було о 21 вечора, а вранці, коли до корабля підійшли шлюпки під «аквафрешем», Ємельянов зігнав особовий склад в машинне відділеня, закрив його там і здав корабель москалям. «На все про все» пішло півгодини…

Тобто, цілий ранок Пашинський вперто і безуспішно «строїв» армію, «ламав» генералів, а тут я звожу його на манівці з «партизанщиною».

І, насправді, він був правий: можна зробити вдалу спецоперацію в Єнакієво, а можна там і загинути, але і перше і друге нічого не змінять, або змінять ненадовго. Якщо держава у вигляді збройних сил і інших легальних формувань не почне захищатися, все буде даремно.

Разом з тим, повне психологічне заперечення насилля – такою була українська армія зразка початку 2014 року. Проливати кров? У себе дома? Це було табу. Останні втрати українців на війні були в Афганістані. З того часу виросло і постаріло ціле покоління. Як армії почати стріляти в країні, яка не знала насильства? Крові Майдану для зламу в свідомості було недостатньо…

Готові були стріляти тільки купка майданівців, у яких загинули побратими, і саме тому роль добровольчих батальйонів в українському спротиві 2014 року визначальна. В цей рух, зрештою, і влився мій чоловік Микола Березовий.

Готовий був стріляти і… Пашинський – в.о. керівника Адміністрації Президента України. І нам пощастило, що в квітні 2014 року невдовзі після цієї нашої розмови, йому були надані відповідні повноваження Турчиновим. Якраз в ці дні він зник із Києва. А згодом Пашинський мені розповів, чим він займався.

Він розповів, що 12 квітня йому на мобільний подзвонила мер Слов’янська Неля Штепа, яка дивом дістала його телефон. В неї була паніка. Вона повідомила, що в місті все захоплено озброєними людьми в балаклавах, що це бойовики екс-полковника ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), які в Слов’янськ групами проникли з Криму і що їх штаб у місцевому монастирі РПЦ.

«Что дєлать?», – кричала в трубку Неля. В цей же день Київ відправляє їй в поміч спецназ «Альфи». Але під Слов’янськом він потрапляє у засідку (один вбитий) і …відступає. Глава Антитерористичного центру Віталій Циганок не готовий виконувати поставлені задачі, на його місце негайно призначається Василь Крутов, якого Турчинову представляють, як «легенду спецназу», що зокрема звільняв моряків «Фаїни» від сомалійських піратів.

Він відразу прибув до Краматорська, специ там розгорнули свою базу. Під командування Крутова було передане найкраще, що було в Україні: і Альфу СБУ, і спецназ ВВ МВС «Барс», і «Омегу». За словами Пашинського, Крутов кожен день доповідав про готовність звільнити Слов’янськ. Але минають дні, а спецназ бездіє. Тим часом терористи зводять у місті укріплення і скоро стає зрозуміло, що Слов’янськ для терористів лише плацдарм для походу на Харків. Київ відправляє для потреб спецназу бронетехніку 25-тої окремої аеромобільної бригади. В Краматорську ця колонна (там були 2 БМД, і НОНА, і три БТРи) була оточена переодягненими в цивільне бойовиками Гіркіна, які кричали, що вони «мирні жителі» . Командир підрозділу не лише не віддав наказ на прорив, а й навіть забрав у бійців автоматні затвори, щоб ненароком якогось особливо нахабного «гіркінця» не підстрелили. Це було ганебно до неможливості! Бронетехніку військові здали сепаратистам без бою чи навіть бійки. «Гіркінці» віджали її голими руками і вкрай малими силами – 20 хлопаків на бойову машину. Так Гіркін отримав «Нону»-120 мм самохідну гаубицю міномет з… боєкомплектом. А в українських ЗСУ одиниці артилерійської техніки тоді були на ходу.

Бронетехніка була «віджата» так легко, що Гіркін особисто приїхав на місце, щоб великодушно подарувати життя і свободу полоненим, відпустивши їх додому.
Найпарадоксальніше, що потім саме ця бригада вкрила себе бойовою славою. Це її бійці ввійшли в Слов’янськ 5 липня, це вони героїчно брали Вуглегірськ і Саур Могилу. Але тоді вони психологічно стріляти не могли… І Гіркін розкошував і насміхався над дурними хохлами…

Ця ганебна історія стала останньою краплею терпіння для Пашинського. Він отримав повноваження від Турчинова і вирушив особисто в Краматорськ «бойовою групою» розібратися, що відбувається. Бойова група складалася з Пашинського з Полтораком та двох охоронців. На озброєнні були пістолети. У Пашинського був з собою відомий «Глок».

Приїхала «бойова група» в Ізюм, а там дно. Військові нещасні, налякані, деморалізовані, а також неозброєні і голодні. А відразу за Ізюмом на трасі на Слов’янськ новенький блокпост з нахабними та впевненими бойовиками Гіркіна.

А от в Краматорську на базі спецназу, куди Пашинського і Полторака одразу після Ізюму доставив вертоліт, навпаки повний розслабон і всі радості життя – весна, сонце, на молодій травичці “лежбище котиків” – більше сотні спецназівців розляглися.

Пашинський не стримує роздратування, коли бачить командира АТЦ Крутова, у якого теж все добре: «Чого розвалилися, мать вашу! Ви не в курсі, що пост Гіркіна вже, вважай, в Харківській області в 8 км під Ізюмом? Чому допустили?», – питає Пашинський.

– А що? Там же мирні люди. – вальяжно відповідає Крутов.

– Так це мирні люди озброєнні до зубів? – питає Пашинський, і додає, що це наказ – послати спецназ і звільнити дорогу. Крутов відмовляється брати на себе відповідальність та віддавати такий наказ. На що Пашинський вимагає від Крутова видрукувати письмовий бойовий наказ.

Через годину Пашинському приносять папірець, на якому зверху надруковано:
Бойовий наказ №1. Пашинський бере і підписує – в.о. голови адміністрації Президента України С.В.Пашинський.
Ось так вийшло, що це був перший бойовий наказ на Донбасі. Він був підписаний і …виконаний (про це пізніше).

Через цей бойовий наказ номер 1 для Путіна Пашинський особистий ворог, адже, виходить, саме він почав проти агресора визвольну війну на Донбасі.

Цікаво, що за військовим званням Пашинський лише старший сержант. Виходить, перший бойовий наказ був підписаний сержантом…

Але підписати бойовий наказ було маленькою справою, а вже великою – домогтися його виконання. Було зрозуміло, що «легенда спецназу» командир АТЦ до цього був не готовий, і поки Пашинський погрожував йому відповідальністю та всіма можливими карами, з неочікуваною новиною підійшов Полторак.

«Сергію, – нахилився він до Пашинського, – здається, нас Гіркіну здали».

Пашинський мені розказував, що після цих слів він озирнувся навколо і теж відчув, що щось не те. Як конвой, до Пашинського з Полтораком був приставлений радник Крутова – красєнь-дєдушка зі Стечкіним на пузі (як потім з’ясувалося, агент ФСБ). Вертоліт, на якому прилетіли, зник… Було схоже на те, що Крутов просто чекав, коли за офіційними особами приїдуть від Гіркіна…

Однак, Пашинському і Полтаруку пощастило покинути базу спецназу раніше, і так вони знов опинилися в Ізюмі, а якщо конкретніше – в «Семи вітрах». Цю точку знає кожен атовець, що добирається з Харкова. Відразу за Ізюмом траса підіймається вгору. Там ресторан і краєвид – півсвіту лежить під ногами. У багатьох традиція тут зупинитися і випити каву.

Але тоді, в 2014, тут планувалося виконання першого бойового наказу. Після «бази спецназу» опускалися руки і Пашинський поставив просте питання: «Чи є в усіх українських силах нацбезпеки і оборони хоч один бойовий підрозділ?». Це питання всіх загнало в повний ступор. Але ситуацію раптово порятував Юрій Аллеров (один з командирів в Національній гвардії), який зауважив, що є один бойовий підрозділ, який може виконати наказ. «Вега», – сказав Аллеров.

Що таке «Вега»? Україна – велика країна. Коли «покопатися» – завжди можна щось знайти. Так сталося і в цьому випадку. «Вега» – маленький, але елітний підрозділ спецназу, який «відкопали» в охороні Президенської резиденції Януковича в… Карпатах. Це був реально спецназ! Вони могли з легкістю пробігти 40 км горами. А ще – він був найбільш ідейний. Проти Майдану цих хлопців не кидали, а ще на Івано-Франківщині вони достатньо «обандерились». І, на щастя, за «Вегою» не треба було посилати на Франківщину – їх відшукали тут таки на базі в Крутова – на тому самому «лежбищі морських котиків».

Але спецназівці висунули свої вимоги – їм потрібні були «очі» (тепловізори або приціли нічного бачення). В квітні 2014 це була суцільна «екзотика». Це зараз навіть діти знають, що таке тепловізор. А тоді, на початку 2014, в «Семи вітрах» запала тиша. І хто би міг подумати – зірки неочікувано зійшлися – тут же виявилося, що власник «Семи вітрів» торгує оптикою, а Пашинський про всяк випадок перед поїздкою згріб з дому всю готівку, що лежала там з часів Майдану (щоб дружині було за що тікати, якщо його раптом вб’ють) і взяв з собою чималу суму.

Всі гроші пішли на оптику. Впевнена, що переплатив він двократно, але за терміновість… ввечері «очі» у спецназівців вже були. А вранці дорога з Ізюму аж до самого Слов’янська була вільна. Цю першу спецоперацію очолив син Алерова – Владислав.

Ось така вона історія першого бойового наказу. Нічого особливого, нічого особливо героїчного. Але це був прецедент, який став переломним для психології військових. Історія про вдалу спецоперацію поширилась, як лісова пожежа. Якщо змогли одні – почали спроби й інші. І від того маленького поштовху система раптом запрацювала, збройні сили почали воювати.

І той же Слов’янськ невдовзі був звільнений легендарною 95-тою бригадою, яку на той момент очолював Михайло Забродський – нинішній депутат Верховної Ради.

Сподіваюсь, ці факти багатьом допоможуть зрозуміти хто є хто в країні. Де вороги, а де свої. І, можливо, комусь стане соромно бездумно розповсюджувати фейки про людей, без сміливості яких ми могли б зараз жити на підконтрольних рашкою територіях.