У Чернівцях від початку широкомасштабної війни на базі комунального підприємства «Дирекція з обслуговування майна спільної власності територіальних громад» вже третій рік працює соціальна пральня для внутрішньопереміщених осіб. Здавалося б, люди вже встигли обжитися, мають власну чи орендовану побутову техніку, але потік охочих випрати тут власні речі чи постільну білизну не зменшується…
– Ініціатива розпочати цю важливу роботу саме на базі нашого підприємства належить голові обласної ради Олексію Бойку, – розповідає директор Анатолій Федорук. – Саме він усе це змотивував. Потім долучився Роман Клічук, мер міста. Вони запросили мене на спільну зустріч. До ініціативи долучився і новопризначений голова ОВА Руслан Запаранюк, перейнялася проблемою його перша заступниця Альона Атаманюк – мовляв, треба нагальні питання вирішувати якнайшвидше. Вирішили, що послуги знедоленим ВПО надаватимуть безкоштовно. І почалося…
Переобладнали гаражне приміщення, встановили окремий електричний лічильник та водомір. «Це машинний зал, – проводить мені своєрідну екскурсію керівник, – тут приймаємо речі й сортуємо. Другий зал – сушильний, тут коландери для прасування. І преси. Стіл для складання. Ще є машинки і сушарки додаткові. Полиці для білизни випраної і посортованої. Тут – склад для мийних засобів, а ось виокремлена кімната для персоналу. Ми також обладнали вентиляцію, бо йдеться про комфорт і здоров’я працівників і, зрештою, це вимоги закону про охорону праці.
Як гуманітарну допомогу підприємство отримало дуже якісні й дороговартісні німецькі пральні машини та сушарки «Міллє», доброчинці також завезли спеціальний пральний порошок. Попервах було дуже важко морально – деякі люди, які приїхали в тому, в чому їх заставали ворожі «прильоти», приходили, за шторкою роздягалися і чекали, поки їхній одяг виперуть, висушать і повернуть.
Тим часом, зважаючи на масове прибуття на Буковину переселенців, які втікали від війни, паралельно, але за грантові кошти, в Чернівцях відкрилися й кілька інших «точок» із надання послуг прання білизни та особистих речей. Та закінчилися кошти і припинилася робота. А соціальна пральня – в пристосованому приміщенні комунального підприємства, що належить облраді, працює досі.
– Хоча я думав, що ми теж будемо згортатися, – пригадує Анатолій Іванович. – Але до нас так повалив народ, що ми почали «задихатися». Пральня працює від квітня 2022-го і, за даними бухгалтерії, того року випрали речей і білизни 15 375 кг. Це якщо в середньому людина приносить 6-12 кг, можна порахувати, скільки тисяч разів сюди звернулися клієнти.
Ще на початку домовленостей влада пообіцяла, що підприємству компенсуватимуть затрати на воду й електроенергію. Але усього раз компенсували, далі то не було коштів, то одне, то друге… І вийшло так, що за два роки, аби переселенцям у Чернівцях і області створити комфортні умови для проживання, директору довелося витрачати госпрозрахункові кошти, тим самим обділяючи працівників з обслуговування – водіїв, прибиральниць (взагалі в підприємства напрям – надання автопослуг та життєзабезпечення «будинку з левами»). Разом із облрадою та адміністрацією прийняли рішення залучити централізовані кошти, виділені на забезпечення життєдіяльності переселенців. Також людей цієї категорії взяли на роботу, аби мати компенсацію від держави.
– У нас працює бригадир із Харкова, разом із дружиною. Одна людина була з Херсонської області, залежно від напливу відвідувачів, працювало то двоє, то троє-четверо людей, – веде далі мову А.Федорук. – За 2023 рік ми випрали 17 724 кг речей, половину цієї кількості випрали вже цьогоріч від квітня до серпня.
Нині «Дирекція з обслуговування майна спільної власності …» виграла тендер і законно, окрім роботи із внутрішньопереміщеними особами, надає послуги з прання білизни та речей ще й двом великим підприємствам, потроху заробляючи. Щоправда, заробітків цих не зовсім, як кажуть, видно, працюють на самоокупності, але тут йдеться найперше про вагому і дуже важливу послугу переселенцям. І, що важливо, тепер для потреб пральні вже не залучають кошти власного підприємства.
Успішній роботі соціальної пральні Анатолій Федорук завдячує насамперед харків’янину Миколі Двоєглазову, який достеменно знає всю специфічну технологію та може ремонтувати техніку, бо багато літ віддав побутовому обслуговуванню населення. Працював у Харкові на заводі «Ремпобуттехніка», і навіть коли завод припинив роботу, не полишив улюбленої справи. Чоловік пригадує, як неподалік від його місця проживання відбувалися прильоти вже 25 лютого. Спочатку в безпечне місце виїхала молодша донька із сім’єю, за нею – старша. А батьки, Микола з Іриною, завдяки знайомим опинилися в Чернівцях у гуртожитку одного з чернівецьких коледжів.
– Прийшов якось випрати речі, побачив класну техніку, та тут і залишився, – каже Микола Михайлович. – Пральня відкрилася в квітні, а ми з дружиною прийшли сюди на початку травня 2022-го. Тут спочатку була практично лише одна кімната, 5 добротних німецьких машин і 5 сушарок. Якби були інші, вони б уже давно розвалилися від такого навантаження. Ті, хто привіз техніку, планували, щоб було самообслуговування, як за кордоном: сам приносиш, сам переш і сам забираєш.. Але це тут не прижилося. Якби ми так працювали, щоденна черга тяглася б безкінечно. Я підрахував, що в перші місяці ми понад тонну прали від 8.00 ранку до 18.00. Люди йшли потоком, було й по 30 клієнтів щодня. Зараз 10-15 на день. Часто люди отримують речі з «секонду», просять усунути запах, це нелегко. Доводиться також пояснювати, що є такі речі, які не можна прати. Часом вимагають прати не на режимі 40о градусів, як вказано на виробі, а на 50, а то й 90о. Жінка принесла кофтинку, випрали на її вимогу – отримала назад наче дитячу річ. А я ж пояснював… Якщо там є позначка, що прання дозволено, можна випрати. Якщо ні – тільки хімчистка. Те ж саме із пуховими ковдрами – я їх не беру прати, відправляю до хімчисток.
Дружина Миколи Михайловича Ірина працює від травня 2022 року. – Важко, – зізнається, – з людьми нелегко працювати, бо всі знервовані, травмовні. Але розуміємо, надаємо послугу, перемо на совість. Люди задоволені, принаймні так запевняють. Розвантаження ж психологічне відбувається, коли спілкуюся з онуками, які, на щастя, теж в Україні – ми навіть не розглядали з доньками питання виїзду за кордон. Вони вже не мають куди повертатися, бо їхні помешкання розбиті, а ми з чоловіком плануємо повернутися додому…
…Але поки працюють тут. Перуть все – і куртки, і плащі. Ледь не щодня трапляються випадки, коли людям треба пояснювати, що не можна, приміром, флісовий костюм, куртку, джинси, постільну білизну, рожеву шубку та кухонні рушнички завантажувати разом.
– Я за фахом – економіст, фінансист з великим стажем, продовжує Ірина. – Але щодо прання маю досвід змалечку, бо батько був керівником у сфері побутового обслуговування населення, тож ми разом ходили перевіряти, як працюють побутовики.
Інша працівниця пральні – Ірина Можайко – жителька Чернівців, сюди прийшла на роботу за скеруванням центру зайнятості. «Кожна жінка з пранням має вдома справу. Ми з колегою подружилися, розуміємо одна одну з пів слова. А люди були і є різні. Переселенці звикли в Чернівцях, адаптувалися й почасти аж занадто вільно тут почуваються. Працюємо якісно й дуже радіємо, коли клієнти всім задоволені, – каже жінка.
– А по-іншому й бути не може – долучається до розмови постійна клієнтка Зоя Іванівна Михайленко з Харкова. – Приємно, що тут працюють справжні роботяги. Я свого часу теж мала стосунок до цієї роботи, але такого ставлення не бачила. Тут віддають клієнтам душу. Я, наприклад, маю пільги, на зйомній квартирі є пральна машинка.Та враховуючи нинішні витрати на електроенергію та те, що сушити ніде, соціальна пральня із безоплатними для нас послугами – саме те, що потрібно найперше, бо останнім часом ціни злетіли удвічі: і на продукти, і на комуналку… Претензій стосовно якості послуги нема жодних, вранці приносимо білизну та речі, а через кілька годин забираємо все попрасоване, складене акуратно. Тому – щира вдячність і працівникам, і меценатам за машинки, засоби для прання, інше обладнання. А претензії можуть бути хіба що до окремих внутрішньопереміщених осіб, котрі почасти вважають, що їм всі зобов’язані. Насправді це не так, і пора нарешті цю істину усвідомити та бути скромнішими.
Ольга Юріївна Комендант переїхала на Буковину із Запорізької області. «Я не лише свої речі приношу прати, але й знайомих, старших за віком бабусь, теж переселенців, які мають відповідні довідки, але самотужки їм ходити важко. Ми винаймаємо кімнату, пральної машинки немає, тому це дуже зручно і потрібно, щоб вони працювали надалі. Не за горами зима, тож зараз доведеться приводити до ладу і светрики, і куртки, дякуємо за все.
Задоволений соціальною пральнею і «подвійний переселенець», як сам себе називає (із Луганська та Сіверодонецька) Андрій Валерійович Бондаренко. Приходить сюди чоловік щотижня, адже в родині двоє малих діток, яким часто треба змінювати одяг, а сушити ніде, якщо прати самотужки. «Ввічливі люди, ні в чому не відмовляють, – каже чоловік. – Перуть за принципом «сьогодні на сьогодні», і це всіх влаштовує. Вони зараз лише утрьох, доволі важко, як я бачу, то хіба що можна порекомендувати збільшити штат – нехай би адміністрація взяла ще їм помічника. Дякую владі області й міста Чернівці за таку необхідну і важливу справу».
Наталія БРЯНСЬКА.
Р. S. Скористатися послугами соціальної пральні можуть усі охочі внутрішньоперемщені особи, які проживають на території області та мають документ, що підтверджує цей статус. Працює пральня щодня, крім неділі, від 8:00 до 18:00 (вулиця Луцька, 6).