Москва з тривогою очікувала прихід серпня. До цього місяця вона давно ставиться з упередженням: саме у серпні 1991 року розпочався процес, що призвів до розпаду СРСР. А наприкінці нинішнього року виповнюється 100 років від дня створення Радянського Союзу. До цієї дати путінська кліка хоче створити щось на зразок міні-СРСР, включивши до складу РФ загарбані в сусідніх народів території. Тому так спішить з підготовкою фейкових “референдумів” у Херсонській і Запорізькій областях України, котрі частково противнику вдалося окупувати. Саме туди агресори стягують свої головні сили, щоб остаточно зламати опір ЗСУ. Натомість наштовхуються на шалене протистояння, яке зростає відчутно. Ворог відчуває, що українці готуються до контрнаступу, і удар там обіцяє бути могутнім. Адже наші війська отримують все більше сучасної західної зброї, яка дозволяє переламати ситуацію на користь ЗСУ.
Росіяни довго хизувалися своєю армією, називаючи її “другою в світі”. Проте в Україні проявились всі її слабкі сторони, і жодного стратегічного завдання вона виконати не змогла. Москва планувала блискавичну війну, щоб за три дні взяти Київ, посадити там свою маріонетку і взятися за реалізацію своєї головної мети – знищення Української державності й української нації. Ліквідувавши національно свідому частину українського суспільства, загарбники планували всіх інших асимілювати, перетворивши на “русскіх людей”. Проте ці плани відразу поламав опір українців. “Бліцкригу” не вийшло, війна почала затягуватися. А довгі війни, як правило, виграє та сторона, яка краще забезпечена ресурсами. Росіян набагато більше, ніж українців, економіка у них сильніша й армія має значно більше зброї і боєприпасів. Втім, це лише поверхове враження, бо, заглибившись, можна побачити зовсім інше.
Насправді РФ протистоїть не лише Україні, але і всім цивілізованим країнам відразу. А сукупний потенціал країн ЄС і НАТО значно перевищує російський. У всіх збройних конфліктах останніх десятиліть, де радянська (а потім російська) зброя протистояла західній, остання завжди вигравала. І на сучасному фронті російсько-української війни поява навіть невеликої кількості західної артилерії, безпілотників та іншого означає справжню зміну ситуації на користь української сторони. Росія безнадійно відстала від сучасного світу, а західні санкції позбавляють її можливості виробляти власну зброю, здатну на рівних конкурувати з західною.
Упродовж перших місяців війни росіяни повністю використовували свою перевагу в артилерії: вони мають більше артилерійських систем, а їхні запаси снарядів і ракет дозволяють вести ураганний вогонь, на який українцям майже нічим було відповідати. Понад 90% втрат наші воїни несли від артвогню противника. Нині в наших частинах з’явилися західні системи залпового вогню і сучасна ствольна артилерія, здатні швидко і якісно подавляти ворожі батареї. А це різко змінило настрої російських вояків. Ті все частіше намагаються уникати участі в бойових діях, злякавшись величезних втрат. Нерідкими стають конфлікти серед російських військовослужбовців через невиконання наказів командування, справа доходить інколи навіть до застосування зброї проти своїх.
ЗМІ повідомляли про збройні конфлікти між військовими частинами, сформованими в Бурятії й Чечні. У перестрілки з російськими солдатами вступали і тувинці, невдоволені тим, що їх кидають на найбільш небезпечні ділянки фронту. Московське командування взагалі намагається воювати тими, кого набирають у найвідсталіших регіонах РФ. У результаті втрати дагестанців, бурятів, тувинців та інших представників національних меншин значно переважають втрати вихідців з Москви чи Санкт-Петербурга. А це веде до зростання напруги в міжнаціональних відносинах, що є вкрай небезпечним для такої багатонаціональної держави, як РФ. До речі, через небажання етнічних росіян відправлятися на фронт, чекісти вербують до служби в приватній військовій кампанії “Вагнера” ув’язнених у тюрмах і колоніях РФ убивць, бандитів і розбійників. За деякими даними, до 20 % зеків погоджуються укладати контракти в обмін на “помилування” і значні грошові виплати. Правда, гроші вони навряд чи отримають, бо живуть на фронті такі “вояки” лише лічені дні…
“Легкої прогулянки по Україні” в агресора не вийшло. Путін дарма сподівався на “коротку переможну війну” для чергового піднесення свого рейтингу і збереження пожиттєвої влади. Російська поразка стає все реальнішою, а для бункерного старця вона смерті подібна. Невдачі царської армії на фронті в 1917 р. викликали спалах масового невдоволення, який виріс у революційні події і призвів до розпаду Російської імперії. Поразка СРСР у “Холодній війні” й військовий провал в Афганістані завершились розпадом Радянського Союзу. Нічого доброго не віщує нинішній московській владі й розвиток сучасних подій в Україні. Недарма вона з такою тривогою чекала прихід серпня. Якщо ЗСУ невдовзі перейдуть у наступ і звільнять Херсон, ніжки путінського трону будуть підломлені. А коли трон завалиться, за ним посиплеться і вся путінська недо-імперія.
Ігор БУРКУТ, політолог, історик, публіцист.