ПІВ РОКУ Україна протистоїть російському агресорові. Росіяни захопили 20 відсотків нашої території, це приблизна площа Італійської Республіки. На деяких ділянках вдалося звільнити певні території, на інших противник, навпаки, просунувся вперед. Проте він так і не зміг повністю окупувати Луганську і Донецьку області, хоча заявляв, що зробить це швидко. Рашисти зазнають великих втрат, і багатьом уже ясно, що виграти цю війну вони не в змозі. Але і визнати свою поразку Росія не може, інакше нинішня кремлівська влада вимушена буде зійти з історичної арени. Здається, навіть бункер[1]ний дід зрозумів це, отож шукає прийнятного для себе виходу з патової ситуації.
Кремлівські емісари роз’їхалися по світу, шукаючи впливових політиків, які змусили б Україну сісти за стіл переговорів і підписати угоду про мир на путінських умовах. А ці умови відомі – залишення за РФ всіх окупованих нею українських територій, відмова України від вступу в НАТО і повна демілітаризація нашої країни та визнання нею свого нейтрального статусу. Звичайно, такі умови для нас абсолютно неприйнятні. Адже вони дають можливість противникові відновити свої сили і через певний час знову вдарити по Україні, яка вже не матиме ні діє[1]здатної армії, ні могутніх союзників. Тому Київ заявляє, що лише після виведення російських військ з усіх окупованих територій можна починати перемовини про мир.
Чи зможуть агресори повністю вивести свої війська з України? Лише в тому випадку, якщо їх примусить це зробити якась могутня сила. У ЗСУ таких можливостей наразі нема, а НАТО всіляко уникає прямих сутичок з росіянами, адже воювати з ядерною державою ніхто не хоче. Проте військові аналітики повідомляють, що в путінському оточенні визріває план запропонувати саме Північноатлантичному альянсу домовитися з РФ про мир в Україні. Капітуляція перед НАТО для кремлівського диктатора не виглядатиме ганебною: перед таким мо[1]гутнім противником у нинішньому світі ніхто встояти не в змозі. А здатися Україні – наче й ганебно, адже Путін весь час стверджував, що Українська держава є штучним утворенням, і знищити її буде легко. Поразка у війні з Україною неминуче означає падіння путінського режиму і розпад РФ на окремі держави. Цього бояться на Заході: ядерна зброя в такому випадку може потрапити до рук безвідповідальних осіб. Тому, якщо Захід висуватиме умови росіянам, то першою з них повинно бути встановлення міжнародного контролю над російською ядерною зброєю.
Прибічниками швидкого завершення війни серед російського керівного класу є ті, хто найбільше постраждав від західних санкцій. Їхні капітали в західних банках і зарубіжна власність опинилися під загрозою конфіскації, їхніх дітей погрожують позбавити громадянства на Заході й депортувати на батьківщину. А припинення війни і повернення Україні окупованих земель веде до скасування західних санкцій проти РФ, що дозволить цим єльцинсько-путінським скоробагатькам повністю скористатися тим, що вони встигли накрасти після розпаду СРСР. І політичну владу за цих умов вони також зможуть зберегти.
Але владою цієї старої номенклатури невдоволені молоді хижаки з числа чекістів й армійських офіцерів. Вони самі хочуть правити країною, відтискаючи тих, хто вже нажерся досхочу. Саме ці представники силових відомств зацікавлені в продовженні війни, яка відкриває їм шляхи до вищих посад і дозволяє зміцнювати свої позиції в країні. На фоні послаблення путінських позицій боротьба за владу в РФ буде підсилюватись, і в ній неминучі жертви. Судячи з усього, такою є загибель доньки головного ідеолога російського нацизму Олександра Дугіна, автомобіль якої підірвали невідомі. Виглядає на те, що удар завдали саме співробітники російських спец[1]служб, і цей теракт буде використаний для розгортання репресій проти всіх, хто заважатиме претендентам на владу досягати омріяної мети.
Серед західних політиків є чимало тих, хто зацікавлений в припиненні війни ще до настання холодів. Це дозволить забезпечити опалювальний сезон російським газом і попередить наростання соціально-економічних проблем у західноєвропейських державах. На цих політиків розраховують кремлівські можновладці, мовляв, ті натиснуть на Київ і примусять українців до мирних переговорів. А ми залежні від поставок західної зброї і боєприпасів, тому мусимо рахуватися з цими реаліями. Але восени почне повністю працювати програма лендлізу зі США, і ЗСУ мають отримати все необхідне для контрнаступу. А саме наступ нашої армії й визначить остаточно долю війни. Українці ж впевнені в перемозі й робитимуть все для її наближення.
Ігор БУРКУТ, політолог, історик, публіцист