Доброзичливе слово – зі сторінок часопису

Колись, навчаючись у Чернівецькому держуніверситеті, уважно читала «Радянську Буковину». Згодом, працюючи в Києві, просила друзів-чернівчан  принагідно надсилати мені «Буковину».  Останнім часом користуюсь послугами  знайомих «гінців», які час від часу привозять мені стоси чернівецьких газет. І ось – переді мною  – майже  всі номери газети «Буковина» за 2022 рік, це й підштовхнуло мене написати про часопис, який  надзвичайно цікаво й оперативно  висвітлює  багатовимірне життя,  буковинського краю. 

 

Переді мною  лежать  всі номери газети «Буковина» за цей рік, починаючи з  першого номера і до червневого.   Що  змусило написати про газету?  Відповідаю: «Буковина»  надзвичайно цікаво і оперативно  висвітлює  багатовимірне життя буковинського краю.  Можна дізнатись про життя і головного міста  краю, і про  життя найдальшого району краю.    Надзвичайно цікаво прочитати і спробувати  проаналізувати, наприклад. матеріали, які  подає  автор , політолог, історик, публіціст ІГОР БУРКУТ.  Перш за все, приваблює позиція автора в оцінці   нашого сьогодення, нашого сприйняття  тих вкрай важких  подій, свідками яких ми  всі є сьогодні.   Статті  І. Буркута написані вдумливо, без  зовнішнього афекту, але  ж скільки  в них   того, що  стало реальністю сьогодні.  Він ніби попереджає, що на легкий рік  не можна  розраховувати(так воно і  сталося після 24 лютого), після подій в Казахстані. Автор досить детально проаналізував сьогодення і висловив свій погляд на  розвиток майбутніх подій:  стан російського су-спільства, політику  Кремля. Справдилося і його передбачення щодо  подій на Чорному морі; що до потенціалу російського флоту. Політолог, скоріше в даному випадку  як спеціаліст історик  Ігор Буркут  подає коротку довідку історії російського флоту, який за весь період свого  існування не мав значних  перемог  на морі( достатньо  послатись на Кримську війну, на русько-японську,   і як апофеоз – загибель флагману флоту крейсера «Москва» вже в  наш час..  Кожна стаття, найменша замітка пана Буркута  пронизані якоюсь особливою увагою, точністю  до висвітлення найменшої деталі .

Тематика газети «Буковина»  теж заслуговує на оцінку і увагу  читача:  перш за все, приваблює розмаїття статей  –  це і історія  краю, національне  «розмаїття» буковинського краю: історія розвитку культури всіх народів, що населяли і населяють цей дивовижний край. Наприклад, в першому номері читаємо матеріал, як відзначали  зустріч Нового року  в давнину. Авторка досить детально розповідає, як проводились новорічні карнавали в Чернівцях. Цікаво, що авторка пані Валевська  підкреслює, як саме чергувались  танці  на цьому новорічному святі, враховуючи і такі  деталі, як багатонаціональний склад гостей: танцювали по- польськи, танцювали по-німецьки, танцювали по-єврейськи.  На мій погляд, саме такі історичні замальовки, деталі життя  багатонаціонального  краю, особливості культури представників різних національностей збагачують наші і  знання і уявлення про  нашу Батьківщину, її розмаїття. Наприклад, в одному з номерів газети переселенка зі  Сходу була вражена, як спілкується між собою буковинці: вітаються і зовсім легко переходять з літературної української мови, на яскраву гуцульську говірку, на румунську, ідиш, польську.-

Звичайно, що війна внесла свої корективи у висвітленні життя краю:  більшість  матеріалів  сьогодні присвячено тим змінам, які відбулися майже в усіх сферах життя Буковини. По-перше: переселенці. Ставлення  переселенців до  тих  змін в їхньому житті, в ставленні  до свого нового  стану.  А з іншого боку, це  ставлення буковинців до долі  переселенців, їх доброзичливість, співчуття. І тут  відкривається  нова сторінка в житті цього  краю: переселенців зустріли добрі, щедрі люди, які відчули біль і страждання новоприбульців. Переселенці з різних областей України  з першого  дня свого перебування на буковинській  землі відчули, що вони  не чужі.. Невипадково стаття  і називається »Приймають. Годують. Розраджують».  Статті газети наче допомагають розібратись в ситуації, що складається;  новоприбульці  намагаються спрогнозувати своє  наступне життя. І нібито підказка:  для роздумів і подальшого прийняття рішення:  Стаття в газеті «Буковина», яка називається символічно «Хотіли би повернутися, але вже звикаємо до думки, що нікуди». Це в основному йдеться про  людей, які  прибули  з найбільш постраждалих міст і селищ, ті, кого біда привела, скажімо,  до Новоселицької громади. Переселенці з Харкова, Київської області, Маріуполя, Дехто з переселенців влаштувався вже  на пристойну роботу. Один з них, наприклад,  влаштувався  водієм в Чернівецький тролейбусний парк, звикає  до особливостей вулиць і т.п. Юнак відзначає доброзичливість, порядність  нових товаришів  по роботі.  В цьому відношенні є  цікава замітка  від Івана Агатія, в якій йдеться про долю юнака з Харківщини. Замітка має  цікаву назву »Переселився – й одразу до роботи в полі».Бесарабське село  прийняло юнака, як рідного, тим більше, що  він зразу ж попросився  на роботу в поле. Юнак сказав, що він змалку знає, що таке хліб. Юнак повідомив, що і «трактора вміє водити, сівалку з насінням вміє заправляти, ремонтувати техніку». Звичайно, що таку людину радо  приймуть в будь-якому колективі.  Звичайно, що таким  працівникам раді всюди. Інша  стаття присвячена переселенцям, які волею долі опинилися в Герці, про що, між іншим, написав  журналіст столичного  «Урядового кур’єра» Олександр Крючков, який зазначає, що  відсьогодні його знання про Буковину докорінно змінилися.  Довго добиралися з Києва до Герци. Автор  досить детально змальовує свої враження від побаченого, особливо його вразили  будинки  тих, хто живе постійно в Герці. А це 98%  населення українці румунського походження, тому більшість  говорить румунською мовою.. Вражає чистота і порядок в містечку. Автор статті відзначає вихованість, культуру, дружелюбність  жителів Герци. Очікували, що можуть прийняти лише 150 чоловік, але   зареєструвалось майже 500 людей. Але місцеві жителі  відгукнулися на таку ситуацію: людей прийняли як рідних. Автор статті не  може не  сказати і про те, як

«Маленька»  Герца відправляла до  Волновахи гуманітарку : два буси  з медикаментами, шкарпетками, білизною, жгутами, бинтами, водою, картоплею, кашами, олією, супами швидкого приготування , навіть набори для борщу. Відвезли вантаж на власному автотранспорті. З такими подробицями  не випадково пише автор, бо це свідчення ставлення людей до воїнів, це про  бажання і допомогти збройним силам, це зрештою  все робиться  з вірою в нашу перемогу. І так  живуть люди на Буковині з вірою в нашу перемогу, з розумінням того, що Буковина – це надійний тил.

Цікаво, що  містяни намагаються  прилучити переселенців  до думки, що вони вдома. Так, заслуговують на увагу різні заходи , до яких залучають  новоприбульців. Одна з цікавих акцій, яку  організували члени Чернівецького обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка , який охопив 10 громад області. В замітці Олени Рєпіної  підкреслюється, що «ще ніколи схід і захід, південь і північ  не були так близько одні до одного, як зараз» . Буковина приєднується  до акції «Сади Перемоги». Здавалось  би, ну що  таке посадити дерево чи кущ. Але як  сказала »пані Марія , вимушена  переселенка з Миколаївщини: »Після того, як ми в одну мить втратили все -ось  ця яблунька. Таке враження, наче знову відчула грунт  під ногами».  Переселенці з різних міст (Маріуполя, Київщини,  півдня,  Одеси, Харкова, Миколаєва)  відчули увагу  до себе, розуміння того, що сталося. Цікаво, що  новоприбульці долучаються до життя краю: влаштовуються на роботу (публікації Наталії Фещук, Наталії Брянської, Івана Агатія  та ін.):  відкриття нових майстерень щодо пошиву необхідних речей для воїнів), На сьогодні це  не так  і просто, бо йдеться  саме про людей, підприємців, робочі місця, оснащення, матеріал тощо. В цьому відношенні  цікавими є публікації Ірини Пискур, , Наталії Фещук, Наталії Брянської. Так, Ірина Пискур в статті «Працюють заради перемоги»)     детально описала всі моменти, пов’язані з відкриттям швейного цеху. Між іншим, цій  же події присвячує свою статтю і Наталія Брянська. Активну позицію, на думку автора статті, зайняли «ділові люди» краю наприклад, «Контінентал  Фармерз груп», про що розповів заступник директора  Ян Стрільчук.  Виникла думка  про  волонтерську допомогу  ЗСУ. .. Жінки  активно залучилися до роботи: хтось добре знався на ній, а хто вперше  сів за машинку. Але спільним було бажання допомогти армії. Жінки шили  прапори, теплі ковдри та ін.   В іншій статті Наталя Брянська пише про  досвід роботи з волонтерами  мецената  Думітру  Морхана, власника заводу мінеральних вод села Буденець., який допомагав перевозити гуманітарну допомогу з Румунії, Іспанії, брав участь у поселенні  прибулих зі Сходу: навіть віддав  прибульцям свій кабінет.  В такий момент, в такій ситуації, наголошується в статті:    Люди мають бути терплячими, уважними один до одного, бо складно і переселенцям, і волонтерам.

Одна із статей називається : «Кожен має подумати: що я зробив для України?», автором  якої є  журналістка Наталя Фещук. В ній авторка  піднімає дуже і цікаву,  і важливу проблему, а  яка ж роль належить духовності в житті нашого суспільства і в душі кожної людини  саме сьогодні. До розмови вона запрошує людину знану:  священника Православної церкви України, доцента  кафедри філософії  та культурології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидата філософських і кандидата історичних наук Миколу Лагодича. Взагалі, треба  зробити акцент на тому, що саме питання духовності, духовного багатства  цього краю , культурні надбання за всю таку багатобарвну, іноді й трагічну історію  заслуговують на окрему розмову. І треба наголосити, що газета «Буковина» щедро висвітлює їх..,

В полі зору авторів газети не залишаються поза увагою проблеми міста і краю. Так, скажімо,  поза увагою  журналістів не залишаються проблеми повсякденного життя міста. Цікавими є розвідки Наталії Брянської, яка намагається з’ясувати стосунки мешканців міста і керівництва, скажімо, до таких проблем, як оплата комунальних послуг, зокрема електроенергії, як складається ціна на хліб (стаття «Краще віддавали б нашій армії»);.  Та ж невтомна  Н. Брянська досить гостро ставить питання про  стосунки пацієнтів і хворих в  обласній  клінічній лікарні(«За профіциту медиків – дефіцит…совісті»). Авторка пише про те, що медики мають толерантно ставитись до кожного, хто звертається за допомогою.  Н. Брянська підкреслює,  що зовні все виглядає  пристойно: виписані  правила, як працювати  з вимушеними  переселенцями, але на практиці , на жаль, все  не так: «Тож, пане Чорний( голова департаменту охорони здоров’я   ОДА), посприяйте, аби не на словах, а на ділі соціальна напруга   через ставлення  окремих представників   за нинішнього профіциту в  області медиків надалі  не   загострювалася і не перетворювалася  на дефіцит совісті» . Але, на щастя, це поодинокі випадки такого ставлення до людей.

Газета «Буковина» цікава й тим, що її  сторінках постійно висвітлюються питання  духовного життя краю, визначні  сторінки його історії, досягнення культури. Буковина багата на історію Для прикладу наведу тільки один із фрагментів. В червневому номері подана  непересічна історія письменника Йосифа Бурга, який, за словами авторки статті  Антоніни Тарасової, на своєму ювілеї(кілька років тому)  сказав: «Коли я народився,  Австрія вважалася нашою Вітчизною…Коли я був підлітком, нашою  Вітчизною стала Румунія… Коли я дійшов зрілості, наша  Вітчизна стала називатися Радянський Союз… Але я не австрієць, не румун, не росіянин. Я – буковинець. Я – буковинець з голови до п’ят».  Цей край причаровує назавжди кожного, хто прожив якийсь час свого життя тут.  Переглядаючи газету, я побачила, наприклад,  публікації  письменниці Галини  Тарасюк, яка  щиро  й відверто пише: «До всього звикають люди, до горя, до біди і лиха.  До всього  звикають люди … Лиш не смерті матері  й не до ганьби.» Письменниця  наголошує, ніколи, ніколи не  буде прощення тому, хто розпочав  цю криваву війну.    Саме вона вміщує такі  теплі слова подяки і краю, і людям, що  живуть на цій землі. Саме  в «Буковині» Тарасюк друкує  вірші, написані під впливом подій останнього часу: по-людськи зрозумілі, теплі, які  можна «довірити» лише близькій людині: «Молитва Северинчика». . Тільки осягнувши міру  людського розпачу, горя, « можна зрозуміти ступінь довіри поета: »Я хочу додому, я хочу до хати…». Між іншим, мою увагу привернула  також поезія Галини  Тарасюк, яку  вона присвятила події часів юності,  коли вона мала взяти  інтерв’ю в самої Ірини Вільде: в кожному слові, в кожному реченні  відчувається  хвилювання, радість, гордість. Авторка подумки будує свою «промову», милуючись краєвидом.    В «Буковині вміщується і поезія Юрія Рибчинського,  підкреслюється,  що і Юрій Рибчинський, і Наталія Могилевська виступають  як волонтери, даруючи людям свої твори.

Діячі мистецтва –актори драматичного театру,  диригенти, співаки,

музиканти Обласної філармонії  виступають під відкритим небом, даруючи людям своє мистецтво, надихаючи їх на добрі справи і підтримуючи  людей. Цікава також була  інформація про французького   музиканта Жана-Марі Леруа . Він органіст, «який безмежно  любить Україну». В  статті Наталії Фещук   схвильовано розповідається про  виступи Леруа перед чернівчанами, а починаючи з 2014 року, він допомагає  нашій армії, передаючи  кошти  на лікування  наших бійців та ін. На цей раз  пан Леруа привіз  гуманітарну допомогу з Парижу. Цікаво, що ще у 2014 році  він виступав на Луганщині, коли вже розпочиналися бої . Авторка статті підкреслює, що «без перебільшення  можна сказати про цього француза, що він любить Україну більше, ніж, можливо, деякі наші громадяни.» Треба також наголосити, що Леруа  вдома бере активну участь в усіх заходах, які стосуються  України, а після кожної недільної меси в костьолі він виконує  гімн України. Леруа з друзями  зібрали в столиці Франції допомогу для українців – тонну  різних речей.»  Жан-Марі  сам сидів за кермом мікроавтобуса. Проїхали майже дві тисячі  кілометрів. Леруа взяв в дорогу одну з своїх вишиванок. Цікаво, що органіст  переживає за долю  міста Маріуполя, в якому він виступав як  органіст. Авторка статті також сповістила, що Леруа відвідав місце, де розвантажили мікроавтобус,  поспілкувався з офіційними особами греко-католицької церкви

Цікавий і такий момент, повз який не проходить газета: місцеві актори запрошують до  спільних  виступів акторів, доля яких привела в Чернівці. Як сповіщає газета, «на базі культурно-мистецького центру Миколайчука презентували мистецький штаб, який має на меті об’єднати митців-переселенців і чернівецьких  артистів для створення спільних проектів» Планів багато: і створити фільм, для чого потрібно мати і сценарій, і фінансування. Така співдружність, звичайно, заслуговує на повагу і подає надію, що в майбутньому подібний центр  може існувати, вже не залежно від  подальших подій .Вже відбулися  спільні заходи.  Так,наприклад, київський піаніст Володимир Слаква дав концерт, в якому звучали класичні твори  українських та західних композиторів.

Треба  сказати, що культурне життя краю заслуговує окремої розмови. Достатньо лише послатись на деякі  моменти, що  стали предметом розмови на сторінках «Буковини». Наприклад, нещодавно в Чернівцях видано книгу «Невідоме про відомих», автори якої, науковці університету  кандидатка  психологічних наук Тетяна Колтунович   і кандидатка       філологічних наук  Галина Чуйко  розповіли про     відомих вчених психологів кінця ХVІІІ –початку ХХІ століть вихідців з Буковини. Цікаво, що  серед  вчених психологів  була перша жінка Сюзанна  Рубінштейн, яка отримала докторський ступінь у Бернському університеті  Швейцарії, відомі  світові психоаналітики Вільгельм Штекель та Вільгельм Райх.  Автори дослідження підкреслюють, що світові також відомі імена Георга Мюллера, Дагоберта Рунеса. Автори підкреслюють, що Зоя Василько, буковинка, була відома як  «генеральний       секретар Австрійського товариства з парапсихології та суміжних галузей наук. Крім того, Зоя Василько була ще і віце-президентом  Австрійського .астрологічного товариства.  Так скажімо, в грунтовній статті Антоніни Тарасової йдеться про творчість  буковинського письменника Вільгельма Бурга. Творчість  Вільгельма Бурга, на думка авторки статті, цікава з багатьох аспектів:  треба  наголосити на тому, що це останній письменник, який писав на ідіш, хоча його твори виходили також українською, німецькою, польською мовами , Цікаво, що архів письменника знаходиться в Австрії, про що відомо завдяки книзі австрійської дослідниці Рафаели Кітцмантель «Вчорашній єврейський світ», яка має підзаголовок « Бург і Чернівці».

Цікава  вийшла книга    під символічною назвою «Чернівці-Берлін =світи» , одним  із упорядників якої  виступила директор  Чернівецької  муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського Леся Щербанюк. Ця  книга присвячена єврейському роду Іппенів з Чернвців. Це  ще одна із сторінок славної історії краю.

Газета «Буковина»  щедро дарує свої сторінки питанням культури, літератури, музики, мистецтва. От тільки  за період  від січня до червня на сторінках часопису  були надруковані матеріали, присвячені різним  питанням сучасного  стану розвитку культури краю. Так, заслуговують на увагу статті, в яких йдеться про стан сучасної науки(досягнення фізиків, філологів, психологів  університету ім. Федьковича), . Цікаві розвідки у вивченні сучасного стану музики, літератури тощо. З а цей період надруковані  статті, присвячені  відомим на Буковині авторам. Так цікавою є  невеличка розвідка про поезію Василя Бабуха  «Балада про  слов’янське братерство», написану у 2003 році, але як вона сьогодні стала на часі: підступництво, нічим не виправдана жорстокість під час Першої світової на теренах Буковини.

Чільне місце займають  публікації, присвячені музиці.  Цікаво, що  статтю, яка присвячена ювілею знаного на Буковині  музиканта, скрипаля, композитора  Юрія Миколайовича Гіни, написав до ювілею свого часу знаний, талановитий   журналіст і письменник  Володимир  Михайловський  20 років тому назад. Як продумано: стаття Михайловського, вірніше інтерв’ю, нагадує ще про одну талановиту людину. Як чітко з філігранною точністю визначає Михайловський велич і значення життя  професора Гіни:  Все життя професор  вчив дітей  відчувати  велич музики, її  роль у формуванні характеру людини, у вмінні відчувати красу, радіти красі і під її впливом ставати духовно багатим.

Цікавою  є публікація про «тріумф  співано поезії» (автор  Антоніна Тарасова), в якій авторка аналізує співвідношення музики і художнього слова: доцентка кафедри української літератури Лариса Бережан знана людина не тільки в рідному університеті, в місті; вона  неодноразовий  учасник  і переможець багатьох конкурсів.. Символічно, що саме в бомбосховищі університету звучала  музика  Лариси Бережан на слова поезії Василя Стуса. Відомо, що  Лариса  Бережан  виступає як «ініціаторка й модераторка мистецької світлиці «Місце зустрічі  при Центральному палаці  культури Чернівців, Як  підкреслює автор статті, цілком пртиродньо, що  модератором зустрічі виступав  Олександр Мадей. Авторка статті    відзначає чітко продуману програму вечора. Вона підкреслює, що Лариса Бережан  залучає поезії і Ліни  Костенко, і Олени Теліги, Василя Симоненка, Богдана Томенчука,  твори молодих поетів, що, звичайно, свідчить про багатство  і розмаіття  її творчого потенціалу  .Композиція вечора була чітко продумана. Між іншим, як відзначено в статті, цілком доречно прозвучала і відома народна  пісня польською мовою на знак вдячності польському народові,  який прийняв  більше трьох мільйонів українських біженців

Ще цікавий момент в історії газети «Буковина»: колишні  співробітники, які за різних обставин  покинули Україну, сьогодні відгукуються на події в  країні, пишуть теплі слова підтримки. Так в одному з номерів була надрукована невеличка замітка колишнього співробітника Зельцера  про  мітинг на підтримку  України  в Америці. Дочка колишнього фотографа газети Друкмана написала про  те, що вони  постійно слідкують за подіями в Україні і збирають допомогу  захисникам . Це, на мій  погляд, свідчить  про  атмосферу доброзичливості, порядності у стосунках працівників газети.

І  останнє, про що хочеться сказати: газета   технічно оформлена дуже  професійно, починаючи від  якості паперу, фарб, манери розташування матеріалів тощо. Її  просто приємно тримати в руках.  Хочеться побажати всім і читачам, і членам редакційної колегії, невтомним журналістам, витримки, надії. Звичайно, і віри в нашу  перемогу.

Стелла КРИВОШАПОВА,

доцент, кандидат філологічних наук.

м.Київ