У хроніках війни, у розповідях про запоруку української незламності, яка надихає нас ефективно вести “з москалями тан”, є особливість, яку мало хто помічає. Але ця особливість докорінно відрізняє нас від росіян. Це повна відсутність з їхнього боку фольклору, який би орки народили за час вторгнення в Україну.

У роликах кацапів, які вони поширюють, максимум що можна почути фоновою музикою – стандартний саундтрек з бандитського фільму «Брат-2» кінця 90-х. Ну і хіти померлих радянських кумирів –  чув якось пісню Цоя, яка звучала на ролику «асвабадітєлєй», коли вони гарцювали у віджатій в українки машині. Разом з намародереними легковушками, вони віджали у нас і музику дитинства. Ну і хай вдавляться!

Українці з легкістю почистили свої флешки і приймачі, звільнивши місце для нових хітів, які надихають нас на боротьбу і які розривають рускім пукани. Швидкість реакції на війну новітнього українського творчого середовища неймовірна і мабуть не має аналогів у світі. Зараз шанс заспівати з українським музикантом змушує світових мегазірок повертатися з творчих відпусток, змінювати графіки турне і вносити корективи у записи альбомів.. Нікому досі невідомий дівчачий гурт створює «у два кліки» пісню-прокльон, від якої взвили за парєбріком. Менше ніж за добу після першої «бавовни» в Криму українські музиканти випускають повноцінний відеокліп з запальною ненабридаючою пісенькою. Фрази скиглячих кримських матрьошок моментально стають мемами та вплітаються у танцювальні мікси.

Виробники футболок не встигають змінювати слогани: «Доброго вечора, ми з України», «рускій корабль, іді…», «велком ту Юкоейн, с*ка!»… це вже не просто фрази, це патрони у мистецькій війні, які заряджаються в обойму на рівні зі справжнім боєзапасом, і нищать російських окупантів – з їх рускім міром, з чічєріними і кіркоровими.

А що убогі наші сусіди на це? За час окупації єдине, на що спромоглися – зробити жупел з бабусі з червоним прапором і альцгеймером. Або ще новий образ зараз – з вбитої дочки дугіна щось там намагаються в культурному плані вичавити.

20 років тому Олег Срипка у москві ногою в щелепу поставив на місце «бородатого філософа» дугіна, коли той почав бризкати слиною про «нєблагодарних укрАінцев». Сьогодні від нас всіх у щелепу отримує колективний рускій мір з їх нав‘язаною «спільною історію». Ідеальний, як на мене, спосіб вести дискусію з неадекватами

Вадим Пелех