В театрі її називали Лялею. Витончена, доглянута, в елегантному одязі (який часто вигадувала і шила сама), вона справді була схожа на лялечку. Проте характер мала сильний, вольовий. І навіть тоді, коли її почали називати Ольгою Олексіївною, залишалася такою ж стрункою та вишуканою, й упевнено досягала високих професійних успіхів.
Ольга Олексіївна Ілліна народилася в Києві. Її голодне і холодне післявоєнне дитинство навряд чи можна назвати щасливим. Найбільшою радістю тоді були рідкісні походи в кіно на трофейні американські фільми. На екрані оживало далеке і таке бажане яскраве життя. Вона мріяла стати такою ж артисткою, яких бачила на екрані.
Після закінчення школи юна Оля вступила до Київського театрального інституту ім.І.Карпенка-Карого. Вона вчилася на одному курсі з Адою Роговцевою. Обидві дівчини були закохані в свого педагога Костянтина Степанкова, згодом народного артиста СРСР. До Чернівців Ольгу Ілліну запросив тодішній художній керівник Чернівецького театру народний артист України Борис Борін, який побачив у ній ліричну героїню.
Молода актриса одразу влилася в колектив театру. Однією з її улюблених була роль Інги з п’єси А.Делендика «Чотири хрести на сонці», де актриса змогла проявити себе в драматично-трагедійному амплуа. Робота над цим образом з режисером Анатолієм Литвинчуком була для неї величезною школою. Тут Ілліна відчула в собі силу й потужність справжньої актриси.
Вона вміла відстояти свою точку зору в трактуванні ролі. Коли репетирувала Барбу у виставі «Таємниця старої Парадузи» за п’єсою Я.Масевича, режисер Володимир Грипич вимагав грати інакше, ніж уявляла Ольга. За його версією, її героїня виглядала млявою, побутово-приземленою. А Ілліна хотіла показати Барбу гордою, нескореною, пристрасною. Актриса підкорялася режисеру на репетиціях але під час прем’єри зробила так, як відчувала. Режисер був приголомшений. А його друг, театральний критик, сказав, що за таку виставу режисер вартий звання народного артиста.
Згодом О.Ілліна зіграла головні ролі у виставах «Вестсайдська історія», «Росіта», «Полярна зоря», «Десь на півдні», «Коханням не жартують», «Циганка Аза», «У неділю рано зілля копала», «Вовчиха», «Дума про любов», «Зачарований вітряк» та інші.
У певний момент Ользі Ілліній захотілося більшого творчого простору і кілька років артистка працювали на студії «Молдова-фільм», а паралельно грала там у театрі.
Якось відомий радянський режисер Георгій Товстоногов, побачивши її в ролі Беатріче в п’єсі «Любов, джаз і чорт», запросив на роботу в Ленінградський БДТ. Але актриса була змушена відмовитися від такої спокусливої пропозиції. Вибираючи між кар’єрою чи сім’єю, вона вибрала останнє і повернулася до Чернівців. А незабаром Ольга Ілліна вже вийшла на сцену в ролі Анни в «Украденому щасті» І.Франка. Новим творчим етапом для актриси стали провідні ролі у виставах «Декамерон», «Рядові», «Наречена з Імеретії», «За двома зайцями», «Назар Стодоля».
Ольга Олексіївна мала літературний хист – писала вірші, робила інсценізації, складала сценарії. Рідному театру вона присвятила такі рядки: Мій теплий дім! // Ця сцена і куліси, // Де кожна шпарка знана і любима.// І тихий шурхіт рідної завіси, // І подих залу, мов душа єдина.// Я відчуваю вашу щедру ласку, // Як роль іскриться чи вистава сяє.// Я каюсь перед вами за поразку. // Якщо кудись натхнення утікає. // Мені ви любі в зорях і в негоду, // В моєму серці ви завжди зі мною. // Люблю вас, рідні, в будь-яку погоду! // Земний уклін від Ольги Ілліної.
Те, що глядачі завжди були в її серці, шанувльники театру відчували, і тому вона назавжди залишилася в серцях тих, кому пощастило бачити її на сцені. Адже коли Ольга Олексіївна отримала звання народної артистки України, в її творчому доробку вже було майже 200 зіграних ролей, подорожі з гастролями просторами Радянського Союзу, велика кількість схвальних рецензій, і найголовніше – любов глядачів. Ольга Ілліна була лауреатом Міжнародного фестивалю української поезії «Срібна земля» в Ужгороді та Всеукраїнського конкурсу національно-патріотичної пісні і поезії «Воля -97» в Івано-Франківську. Вона нагороджена чисельними грамотами та преміями, зокрема Премією імені Марії Заньковецької. Лебединою піснею актриси стала роль місіс Севідж у п’єсі «Дивна місіс Севідж».
Ольги Олексіївни Ілліної не стало 21 травня 2014 року після тривалої важкої хвороби.
Світлана НОВИЦЬКА,
завідувачка літературної частини театру.