Ми живемо в часи очікування. Замість того, щоб будувати плани,  переглядаємо соцмережі в пошуках новин. Ми робимо все що завгодно – витрачаємо останні гроші на клаптики асфальту, косіння трави біля флагштоку, заміну бордюрів, роздаємо залежалі грамоти – замість того, аби акумулювати ресурси на справді життєво необхідних речах.

Сьогодні тітонька на пилорамі, яка боїться пропустити свою чергу на порізку дров, видається мені більшою українкою, аніж якийсь соціальний активіст, який робить «лайк і підписку». Бо сьогодні ми опинилися в умовах реальної війни і реальних її наслідків, коли йдемо в бік натурального господарства,  і той, хто  з дровами, має більше шансів вистояти в нинішній ситуації, ніж власник андроїда з батарейкою, яка «сіла».

На жаль, цього досі не можуть збагнути відповідальні за найелементарніші потреби  в наших оселях. Звісно, веселіше було чотири місяці мусувати тему демонтажу радянського пам’ятника (при цьому конкретно  не роблячи нічого, окрім підігрівання дискусій в соцмережах).

Пустопорожніми дискусіями нас наче відволікають від  «незручних» тем, від яких насправді залежить нормальна життєдіяльність наших міст і сіл. В останньому номері «Дзеркала тижня» директор аналітико-дослідницького центру Інститут міста Олександр Сергієнко, розмірковуючи над тим, як пережити зиму в умовах війни, резонно зазначає, що в стратегічних галузях зазвичай мали би бути «плани дій на випадок війни. Певна річ – вони засекречені, однак людям було б спокійніше жити, якби вони знали, що такі плани є в кожному місті, районі та області».

Натомість  нам пропонують просто про це не думати. Зокрема про те, скільки побудовано (чи хоча б спроєктовано) нових бомбосховищ? Як діятимуть комунальні системи за надзвичайних ситуацій? Чи витримають електромережі підвищення навантаження?..  Мовляв, навіщо вам відповіді? Не переймайтеся! «Не дивіться вгору», Пам’ятаєте, як радили автори скандального фільму про комету, яка летить на Землю: «Просто не помічайте її і проблема зникне».

Ми продовжуємо чекати на диво-літак, який, окрім зброї і бронеавтомобілів, зобов’язаний доправити нам газ, дрова, гроші на комуналку і енергозбережні технології. Але «солодке печиво» від місіонерів не безкінечне. Бо одного дня дядько Сем може спитати, наприклад, а куди в разі повітряної тривоги ховатимуться дітки в чернівецькому ДНЗ «Барвінок»?

Вадим ПЕЛЕХ.