• Єдине, чого хотіла це опинитися біля мами, щоб проживати цю війну разом, – пригадує Валентина Данилюк, яка виїхала з України у подорож, за день до повномасштабного вторгнення. Валентина родом з села Шипинці Чернівецької області, з 5 років професійно займається вокалом, в минулому працювала у школі й до війни понад 7 років навчала дітей співати у приватній студії в Чернівцях.

Про те як склалося життя переселенки у Німеччині й Великобританії та чи планує вона повертатися в Україну  читайте далі…

Початок повномасштабної війни

• За традицією кожного року на свій день народження я відправляюся в подорож. За місяць до війни я придбала квиток до Барселони на 5 днів, також планувала відвідати декілька інших міст та країн. Про те, що може початися війна я чула, але не надавала цьому великого значення і жила собі своє звичне життя. Мої колеги з роботи радили мені перечекати  й нікуди не виїжджати, щоб не наражатися на небезпеку. Та 23 лютого ввечері я сіла у Борисполі на літак, а вже наступного ранку в Барселоні  отримала смс від батьків і друзів, що почалася війна. Я відчула страх, шок, гнів, нерозуміння ситуації, що війна прийшла в мою країну з новою силою. Боялася за своїх близьких, хотіла  опинитися біля мами, бути поруч з рідними, проживати цю війну разом.

Тимчасовий захист у Німеччині. Соціальна допомога

Валентина збиралася повернутися додому, проте мама сказала, що їй буде спокійніше якщо донька залишиться на деякий час у Берліні, де на неї вже чекали друзі сім’ї. В Німеччині дівчина отримала тимчасовий захист за 24 параграфом спеціально розробленим для українців, що тікають від війни.  У друзів вона прожила 2 тижні паралельно шукала квартиру. Після  оформлення документів Валентина отримала від центру зайнятості фінансову допомогу. Також Німеччина повністю сплатила вартість житла.

«Речі першої необхідності  я купила собі сама»

• Було незвично отримувати просто так допомогу від чужих людей. 330 євро, які видавали щомісяця на їжу чи то на оплату квартири – це колосальна допомога від німецького народу. У мене не було нічого з собою окрім маленького рюкзака для подорожей та 250 євро у кишені. В пункті видачі гуманітарної допомоги була тільки один раз. Там побачила українських матерів з дітьми, старших  людей, які потребують тієї підтримки більше за мене.

Запис треку, вивчення німецької мови та  рішення покинути Німеччину

• У сусіда з яким ми одразу подружилися, на квартирі  облаштована музична студія тому про творчість я не забувала. Ми з ним разом займалися спортом, часто співали, готували вечерю. Йому подобалось слухати пісні українською мовою. Одного дня Джонатан підійшов до мене й  сказав, що хоче присвятити трек українцям і буде дуже радий, якщо я заспіваю щось українською мовою.

  

Валентина заспівала йому пісню “У мене немає дому” гурту “Один в каное” та переклала  з української на англійську мову. Джонатану дуже сподобалися 2 речення з пісні  тому вони їх використали, але трішки змінили музику.

Хлопець назвав пісню Roof (дах) сказавши українцям: «Де б ти не був, знай, твоя сім’я там, де ти себе почуваєш безпечно». Він сказав, що обов’язково звернеться до авторів з проханням використовувати їх текст, коли буде поширювати пісню.

«Не хотіла жити на соціальні виплати в Німеччині, тому відмовилася від тимчасового захисту у цій країні» 

• Я активно вивчаю декілька років англійську мову, тому в пріоритеті у мене завжди вона, але з поваги до Німеччини я також почала вчити німецьку мову. Без хорошого знання мови тут претендувати на хорошу роботу неможливо. Тому держава дає час українським переселенцям інтегруватися, вивчати досконало мову, підтримуючи соціальними виплатами.   Прожила в Німеччині я 3 місяці, зрозуміла що Чернівці відносно безпечне місто, де знайшли собі прихисток багато українців. Я справді не знала, що робити, чула від друзів і батьків, що зараз не найкращий час повертатися.  Згодом мій друг розповів мені, що Великобританія приймає українців за спеціальною програмою, пообіцяв, що допоможе. Я погодилася, тому що зі знанням англійської мови я розуміла, що зможу знайти там роботу та не залежати від будь-яких соціальних виплат. Очікувала на спонсорську візу в Англію.

 

Переїзд у Великобританію. Передумови

За рік до війни Валентина намагалася відкрити візу у Великобританію. Щоб поспілкуватися з англійцями,  дізнатися більше про їх культуру й практикувати англійську мову. Та дівчина не змогла тоді  покинути рідну домівку. Друг Валентини, що проживає 5 років  у Лондоні,  знайшов для неї спонсорів, так вона отримала  дозвіл на проживання у Великій Британії  за українською спонсорською схемою «Homes for Ukraine»,  за цією програмою на той момент можливо було проживати у спонсорів 6 місяців, а на території Великобританії 3 роки.

Пов’язані музикою

«Моя англійська сім’я не планувала приймати біженців. Розповідали, що вони не супер зручні, вдома завжди репетиції, але коли дізналися, що я теж професійно займаюся музикою вирішили прийняти мене»

• 6 травня 2022 року я полетіла з Німеччини в Англію до своєї англійської сім’ї у невеличке містечко поблизу Бірмінгема.

Host family Keci Cathy і Ben – пара музикантів, які співають у церковному хорі. Будинку в якому ми живемо 800 років. Від держави я отримала одноразову грошову допомогу 200 фунтів, а спонсорам щомісяця держава виплачує 350 фунтів за моє проживання з ними. Мені пощастило потрапити у цю сім’ю. Ми часто разом вечеряємо, дивимося фільми. Коли вони мають справи допомагаю їм з дитиною. Взимку я повинна була з’їхати від них, але вони мені сказали, щоб я жила з ними стільки скільки мені потрібно. За це я своїй англійській сім’ї безмежно вдячна.

Допомога  українцям освоїтись у новій країні

Сьогодні Валентина – перекладач з англійської на українську мову для переселенців з її містечка. Вона  допомагає українцям з оформленням документів у Jobcenter.

• Є  українці, які щойно приїхали в Англію, без знання англійської мови, яким потрібна допомога з документами. Я дізнаюся зазвичай про їх проблеми на  зустрічах для українців і стараюся допомогти їх вирішити.

Організація концертів та популяризація українського в Англії

• В моєму містечку щомісяця волонтери організовують зустрічі у холі бібліотеки для українських біженців та їх англійських сімей. Це класно, люди багато говорять між собою, але мені ніби чогось бракувало, тоді я побачила там фортепіано й вирішила зіграти мелодію   Червоної рути, українці підхопили це і дружньо співали неофіційний гімн нашої країни, англійцям теж сподобався такий формат зустрічі.

Так у Валентини виникла ідея організовувати концертні вечори для біженців і їх англійських сімей. Вона самостійно склала концертну програму з  українськими та англійськими культовими піснями, знайшла апаратуру та запросила виступити разом свого друга з яким познайомилися на «відкритому мікрофоні» у пабі. Вийшов дуже теплий атмосферний вечір. Дівчина зізналася, що буде частіше виступати на таких зустрічах.

« Коли є можливість і нагода популяризувати українське то ми це робимо»

За участі українців, які виїхали під час війни, організовуються різні заходи присвячені українським святам.  Минулого року, наприклад, на День Незалежності України на площі у центрі міста переселенці зібралися аби розповісти англійцям, що наша держава суверенна і неподільна. Велика кількість англійців знали, що українці святкують 24 серпня День Незалежності.

Також у  містечку вони проводили акцію, висаджували жовто-блакитні квіти. Тепер тут є українська клумба.Там написано: “Від друзів з України”.

• На день вишиванки ми одягнули наш національний  одяг, гуляли містом, англійці запитували у що ми одягнені, а ми з радістю розповідали їм, що це вишиті сорочки та, що в Україні святкують день вишиванки. Всі нам бажали миру та перемоги й вітали словами «happy Vyshyvanka day”.

Робота, повернення додому. Досвід викладацької діяльності

• Відчуваю, що  вже готова працювати за фахом, – говорить Валентина через рік життя у Великобританії.

У англійських пабах є вечірня програма open mic (відкритий мікрофон), де кожен охочий може спробувати заспівати, щоб показати свій талант.  Валя часто приходила співати до місцевого пабу. Зазвичай виконувала пісні українською мовою, знайомила англійців з українською культурою.

На одному з вечорів Валентина висловила слова вдячності англійцям за підтримку сказавши:

• Зараз я співатиму українську пісню під назвою ”I have no home” (у мене немає дому), але я щаслива людина, тому що я маю навіть більше ніж один дім: в Україні з батьками, і тут – поруч з вами.

Там у барі дівчина отримала свою першу роботу й познайомилась зі своїм хорошим другом Гаррі, з яким надалі проводила концерт у холі бібліотеки для українців і їх англійських сімей. Цей заклад відомий у містечку, тому там завжди  багато людей, що неабияк виснажує. Працювати  починала з 17:00 до 01:00 ночі. Вона розуміла, що варто спробувати щось краще, ближче до душі…

Через пів року Валентина звідти звільнилася і вперше від початку війни поїхала до батьків в Україну.

• У Чернівці їхала через Румунію. Мені не було відчутно, що війна, місто на мить здалось мирним. Та коли побачила білборди на яких зображені наші полеглі захисники з Чернівців, повернулася до реальності, наші люди страждають і гинуть на страшній війні.

Валентина вперше так довго не бачилася з батьками. Була рада зустріти всіх своїх друзів, побути поруч, відсвяткувати Різдво, але їй хотілося повернутися в Англію, щоб там розвиватися і досягати успіхів.

«У мене такого досвіду не було. Викладати вокал для іноземців це щось нове»

Коли дівчина повернулася в Англію одразу стала давати приватні уроки з вокалу англійцям. Тим самим продовжила свою викладацьку діяльність, якою займалася в Чернівцях. Проте в Англії вона вчить співати дорослих людей.

Також Валентина Данилюк очікує на позитивну відповідь з англійської школи, куди подала заяву на посаду асистента вчителя музики. Цілком можливо, що вона зовсім скоро буде вчителювати в англійській  школі.

Музична кар‘єра

Батькам Валентини Данилюк розгледіти потенціал доньки було не складно, тому що вся їх сім’я займається музикою.  Мама зрозуміла, що дочка має талант, який потрібно розвивати. Дівчина з 5 років вчилася у вокальній студії в музичній школі, грала на кількох музичних інструментах. Відвідувала всеукраїнські конкурси. У 2009-2010 роках  двічі стала фіналісткою Дитячого Євробачення. Багато виступала на сцені й записувала пісні.

У підлітковому віці вирішила зосередитися на викладацькій діяльності, щоб передавати весь свій досвід дітям.

• Мені завжди подобалося співати, але бажання стати відомою артисткою у мене не було. Якщо в Україні я була вчителем і займалася більше викладацькою діяльністю, то тут я прагну не лише викладати, а й  виступати на сцені та  більше ділитися творчістю з публікою. Відкритий мікрофон дав мені свіжий ковток повітря. Мене  безумовно надихають подорожі, оточення, музика, бажання стати кращою версією себе.

 Про ментальність англійців та плани на майбутнє

• Англійці у 70 років тільки починають жити. Вони подорожують, танцюють у пабі, ходять на вокал, беруть від життя все, насолоджуються кожним моментом.

Безперечно вони наші друзі, я думаю, що немає такої країни у якій би так сильно, як в Англії,  підтримували нашу державу прості люди. Вони поважають нашого президента. Мої англійські друзі вивчають українську мову через застосунок Duolingo. Хочуть відвідати Україну після війни.

• Ціль прожити тут 3 роки для того, щоб скласти екзамен на знання англійської мови та отримати сертифікат рівня C1 (високий рівень володіння мовою.) А там буде видно чи повернусь, чи одружусь тут, – жартує Валентина.
• Я вирішила 3 роки пожити тут. Така собі у мене вийшла «п’ятиденна подорож довжиною в 3 роки». Це хороша можливість дізнатися себе зі сторони, перевірити свої сили й можливості. Зараз вивчаю їх культуру, мову, розвиваю свої музичні здібності, непогано заробляю. Бачу для себе тут багато перспектив. Мені, насправді, бракує рідної землі, я сумую за Україною. Наприклад, не вистачає наших українських традицій, православних свят, смачної української кухні, сумую за старими друзями, але я вдячна долі за нових. Батьків хочу обійняти…

 

Підготувала студентка кафедри журналістики Румак Марина