Латинське слово “pacificus” означає “той, що умиротворяє”. Від нього походить назва ліберального руху “пацифізму”, який засуджує будь-які війни, незалежно від їхнього характеру і цілей. Російська пропаганда на Україну чималу увагу нині приділяє нав’язуванню пацифістських настроїв громадянам нашої держави. Виходячи з цілком правильного положення про те, що мир краще, ніж війна, пропагандисти намагаються переконати легковірних у тому, що українцям необхідно негайно заключати мир на будь-яких умовах, і припиняти свій опір російській агресії. Але такий “мир” є ганебною капітуляцією, і він вигідний лише нинішнім володарям Кремля. У 1920 р. Україна вже капітулювала перед більшовицькою Росією, і через кільканадцять років Москва “віддячила” їй жахливим Голодомором і смертю мільйонів українських селян. І ще мільйони загинули у Другій світовій війні, розв’язаній разом Гітлером і Сталіним. У світовій історії пацифізм неодноразово призводив не до припинення воєн, а до ще страшнішого кровопролиття, ніж те, яке за допомогою мирної риторики хотіли припинити.

Наприклад, під час Першої світової війни 1914-1918 р. прибічники пацифістських поглядів у Російській імперії зуміли використати втому солдатів від гниття в окопах і переконати їх увіткнути “штик у землю” і розійтися по домівках. Цим лише підіграли більшовикам, які захопили владу в країні і розв’язали громадянську війну в Росії, наслідки якої виявилися страшніими за наслідки Першої світової. А під час Другої світової війни 1939-1940 рр. пацифістські ідеї проповідувала гітлерівська пропаганда на ті європейські країни, які фюрер планував захопити. Їй підспівувала сталінська пропаганда, котра закликала робіників і селян  “не захищати владу великого капіталу”. Вермахт без особливого напруження захопив більшість європейських держав, але мир до їхнього населення не прийшов. Навпаки, багатьом громадянам окупованих країн довелося або воювати на боці Німеччини у збройних силах, створених місцевими колаборантами, або ж вступати у партизанську боротьбу проти окупантів.

Досвід показав, що насправді пацифізм не здатний припинити війни, а ті, хто сповідує подібні ідеї, лише провокували агресора на швидки і рішучі дії по захопленню територій, населення яких навіть не збиралося “відповідати насильством на насильство”. Путінський режим прагне добитися такої ж поведінки від більшості українців. Тому його пропаганда і намагається розкласти наше сусільство зсередини, підірвати бойовий дух українців своїми закликами “перестати стріляти”, “відновити дружбу і співробітництво з Росією”. Щоб їхні заклики виглядали більш переконливими, пропагандисти вишукують вигідні для себе історичні приклади. Особливо вони люблять згадувати Махатму Ганді, який ненасильницькими діями добився для своєї рідної Індії державної незалежності. Часто цитують ті висловлювлювання цього релігійного і політичного діяча, де проповідуються виключно ненасильницькі способи досягнення політичних цілей і засуджується будь-яка війна як метод вирішення політичних проблем.

Проте зовсім не згадується, що під впливом лідера Індійського Національного Конгресу Джавахарлала Неру з початком Другої світової війні Ганді визнав, що існують справедливі війни, в яких необхідно ставити збройний опір агресору. Тому чимало прибічників Ганді добровільно зголосилося до Британської Індійської армії й відправилося на фронти світової війни, де індійські війська себе добре зарекомендували. Всього у складі цієї армії у роки війни було до 2,5 млн. чол. – це найбільша добровольча армія в історії людства. До речі, і в арміях противників Антигітлерівської коаліції – Німеччини і Японії – також служило декілька тисяч індійців. Вони вважали, що таким чином борються проти британського колоніалізму, і ставлення до них у сучасній Індії докорінно відрізняється від ставлення до своїх колаборантів в колишньому СРСР або сучасній Росії. Їх визнають борцями за незалежність Індії, такими ж, як і тих, хто воював на боці Антигітлерівської коаліції.

Таким чином, незалежніості Індії вдалося досягнути не лише ненасильницькими методами Махатми Ганді, але і мужністю індійських військовослужбовців на фронтах Другої світової війни.  Якраз цю мужність кремлівські пропагандисти намагаються замовчувати, акцентуючи лише пацифізм прибічників класичного гандізму. Їхня мета зрозуміла – під прикриттям миротворчих фраз обеззброїти українців, підірвати їхнє бажання повернути справжнім господарям окуповані Росією українські землі, а самим у черговий раз перетворитися на колонію Москви. Саме для цього Путін і розв’язав шість років тому війну проти нашої країни. Війну підлу, “гібридну”, в якій Росія навіть не визнає, що є її ініціатором і активним учасником. Війна ведеться не лише на лінії фронту, вона йде за душі й мізки українців.  В ідейній зброї агресорів пацифізм займає важливе місце, це необхідно розуміти й не піддаватися на пропагандистський гачок, які би привабливі начинки на нього не чіпляли теоретики і практики “гібридної” війни.