Заставнівщина багата на таланти. Ми пишаємося всесвітньо відомим художником Миколою Івасюком, якого радянська система жорстоко знищила в сумнозвісному 1937-му. Свято бережемо в пам’яті свого славного земляка, творчий спадок якого розсіяний по всьому світу. У 2012 році крайова «Просвіта» заснувала премію імені цього Майстра пензля і щороку вшановує іменем велета художнього мистецтва наших земляків-художників. Дванадцять митців Буковини вже удостоєні звання лауреата.
ГІДНИМ ПОСЛІДОВНИКОМ Івасюка, популяризатором його творчості є заслужений діяч мистецтв України, професор Іван Гордіца. Тож Заставнівська «Просвіта» запропонувала саме його кандидатуру на отримання цьогорічної премії імені Миколи Івасюка, яку вручать митцеві-земляку на урочистостях з нагоди Дня Незалежності України.
Про нього кажуть: художник із характером та власним баченням. Зрештою, таким і повинен бути справжній український мистець! Його творчі роботи – то здебільшого втілення глибокої філософської думки в дереві, яке викликає захоплення талантом художника.
Народився Іван Дмитрович у селі Митків. До речі, з цього села походять шість відомих художників, які творять у різних куточках України. Іванко малював змалечку, тому над вибором професії не задумувався. Та ще й до творчості спонукав його батько — інвалід Другої світової війни…
– У колгоспі тобі, сину, нема що робити, – казав тато. – Там треба фізично працювати, а твоя комплекція не для цього. Тож займайся справою, яка тобі до душі… Так і сталося. Після десятирічки Іван грунтовну художню освіту отримав спочатку у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, а після служби в армії – в Харківському художньо-промисловому інституті на факультеті промислового дизайну.
Як кожна творча молода людина, шукав себе, прислухався до своїх відчуттів, настрою і втілював їх на полотнах і на дереві. Працював у галузі архітектури, дизайну, різьби по дереву в Ульяновську, Мурманську, Сімферополі. Часто їздив на міжнародні семінари до Москви, відвідував численні виставки. Все життя вчився…
– Щоб бути цікавим і успішним, щоб отримувати задоволення від того, чим займаєшся, треба постійно змінюватися та вдосконалюватися, – переконаний художник. – Як це не парадоксально звучить у період російсько-української війни, Москва мені багато чого дала. Не секрет, що розвитку таланту, не лише художника, але й поета чи композитора давала тодішня столиця Радянського Союзу або далеке зарубіжжя. Але… Творити в Москві і бути вільним у своїх задумах у той час – речі несумісні. Тому я мріяв виїхати в Америку. Коли почалася «відлига», це бажання відпало. Настав той момент, коли творчість стала потрібною вдома, в Україні, на Буковині. Бо мистецтво, як відомо, має відображати епоху на рідній землі.
Розпочинав Іван Дмитрович у Чернівецькому художньому фонді при обласній організації Спілки художників України. Займався оформленням інтер’єрів багатьох новобудов як у нашого краю, так і за його межами, різьбою по дереву. Мав власні виставки, здебільшого – дерево-мистецтво. Саме цим творчим напрямком він себе позиціонує і зараз.
– На початку 90-х у Чернівцях був заснований п’ятирічний творчий проєкт, який курувала Австрія, як держава, яка колись розбудовувала столицю нашого краю, – розповідає художник. — Від 1995-го, як активний учасник проєкту, я їздив до Відня, інших міст, писав там картини, створював дерев’яні панно тощо. Потім мене обрали головою обласної організації спілки художників, обов’язків додалося, то поїздки припинилися.
До речі, його тричі обирали головою Чернівецької спілки художників України. Викладав у Чернівецькому училищі №5, у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва. Педагогічну справу не покидає й нині. Наразі Іван Гордіца – професор Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Студенти його люблять і поважають за талант, за своєрідний стиль, який базується на філософських роздумах, переплетених з буковинськими й прикарпатськими мотивами.
Про Івана Дмитровича кажуть, що «цей художник не визнає стандарту, вторинності, ремісництва». Він завжди в творчому пошуку. В його роботах (а це зазвичай – великі панно, розміром 180х60 см) багато сонячного настрою. Досить тільки глянути на його твори «Бабине літо», «Дерево життя», щоб переконатися, що митець мислить асоціативно. Його образи – національні за ідентичністю – беруть початок із фольклорних традиційних джерел.
І сьогодні Іван Дмитрович не полишає свою улюблену різьбу по дереву. Його четверо дітей – близькі до мистецтва, але професійно творчістю займаються двоє – донька Софія – живописом, а син Дмитро пише ікони, розписує храми… На його рахунку вже кілька персональних виставки. Отже, служіння мистецтву має гідне продовження.
Світлана МАСЛОВСЬКА,
голова Заставнівського об’єднання
ВУТ «Просвіта» ім.Т.Шевченка.