Нещодавнє звільнення з Чернівецької філії «Суспільного…» генпродюсерки Ольги Гришин-Грищук можна вважати завершенням реформи державного мовника. А точніше, на прикладі Чернівців, – знищення рупора держави як такого. Бо що ж маємо на виході? Чи вдалося команді реформаторів за 6 років створити мовника, який працює за гроші українців і який відповідає потребам українців?

2016-го, коли реформа мовника починалася, Чернівецька держтелерадіокомпанія була повноцінним засобом масової інформації з власним ефірним продуктом, із власною теле- і радіочастотою. Зрештою – з власною аудиторією. Так, необхідне було оновлення. Але ж не нищення, що в результаті відбулося. Так трапляється, коли на старті не знаєш, що ж  насправді будуєш. Не знаєш, але маєш амбіції. А ще маєш маніакальне прагнення до ефемерних стандартів. Настільки маніакальне, що звільняєш журналіста за те, що в нього в сюжет потрапив синхрон політика. Так, це я про заслуженого журналіста України Петра Голопапу, якого витурили з роботи за пів року до пенсії – цей безглуздий вчинок я нагадуватиму не раз. Інший приклад – втовкмачування вчорашнім студентам, які прийшли на «Суспільне…», що саме вони – безгрішні, незалежні й неупереджені, на відміну від колег з інших ЗМІ. От тільки жодна робота не вічна, де б не працював.

Революція пожирає своїх героїв, а дракон «Суспільного…» – своїх дітей. Нинішній владі іграшка під назвою «Суспільне телебачення» набридла, її місце зайняла нова іграшка у вигляді телеканалу «Рада». А регіони загалом позбулися державного мовника,  отого «брехунця», який був у кожному домі й під який прокидалися цілі покоління.

Звісно, простіше вирізати дроти і пишатися створенням радіостудії в пристосованому приміщенні, при цьому знищивши шість професійних студій у спеціалізованому радіобудинку, де колись кипіло життя, а зараз відгонить пусткою.

Дискусію про сильного державного мовника можна закрити одним аргументом – в інформаційній війні ми програли Росії з її сильним апаратом державних ЗМІ. І в результаті цього програшу почалася війна реальна…

Говорю про все це як член команди, яка мала власне, альтернативне бачення побудови «Суспільного…» в Україні, але на конкурсі в 2017 році ми зайняли друге місце, поступившись команді Зураба Аласанії. А зараз вчорашні реформатори, соратники Зураба, везуть у Чернівці згорілі російські танки. Радив би їх поставити перед зруйнованим цими  «діячами» будинком державного радіо.

Вадим ПЕЛЕХ.