У дні, коли для протидії ворогу українцям як ніколи потрібна консолідація зусиль, Чернівці демонструють черговий приклад поляризації суспільства. Замість того, щоб пропонувати рішення, які б об’єднали городян з різними політичними поглядами, міська влада непродуманими діями ще більше їх розділяє. Це я знову про пам’ятник радянському солдату, який чернівецька влада то ніяк не наважувалася демонтувати, то врешті знесла – поспіхом, на світанку, без свідків.
Одна справа – знищити символ тоталітаризму. Але не менш важливо – показати, що буде натомість. Адже поки що постаменти і танка, і солдата не додають шарму європейським Чернівцям. Так, я не виключаю, що зараз знову з’являться якісь таємні меценати, які на свій смак заповнять звільнені п’єдестали. Але, як на мене, такі речі все ж мали б відбуватися через конкурси і публічні дискусії. Адже йдеться не про приватні подвір’я, а про громадські простори…
Не варто забувати також про чималу аудиторію консервативно налаштованих городян, які резонно запитують, чи пам’ятник солдату – єдина нагальна проблема?. Відповіді на це запитання влада не дає, бо досі не вирішує справді основні проблеми воєнного часу.
Зате маємо по всьому місту, в зоні пішої досяжності, рештки зруйнованої пам’яті. На одній локації – постамент танка Нікітіна, на іншій – фрагменти австро-угорського пам’ятника полеглим солдатам 41 піхотного полку, на ще одній – п’єдестал пам’ятника радянському солдату. І жодного розуміння, як об’єднати воєдино пам’ять про всіх буковинців, які склали голови у війнах ХХ століття і продовжують гинути у війні ХХІ.
Замість заповнення пусток та вирішення цих проблем нам пропонують нові теми для обговорення, з імітацією думки громади. Чому індустріальний парк має бути біля аеропорту, а містечко переселенців – у Садгорі? Чому за час війни в місті не збудовано жодного бомбосховища? Чому створення нових робочих місць та умов для вимушених переселенців залишається тільки темою для безрезультатних обговорень? Де має постати той чи інший сквер сьогодні, чому певні клаптики вулиць ремонтують саме зараз?… Відповідей нема.
Якби не нові городяни-переселенці, не сирени тривог та патрулі з автоматами, склалося б враження, що наше місто перебуває не в країні, яка воює. Бо в нас все спокійно. Місто експериментів і далі вправляється у способах витрачання бюджетних і позабюджетних коштів.
Вадим ПЕЛЕХ.