Потік часу невблаганний… І як нині не втішатися середньоліттям, дзвін-пісня якого вчувається, куди не гляне око. О цій благословенній порі подовгу задивляюся, як турботливі лелеки повертаються до своїх гнізд, де чекає-не дочекається батьків пташина малеча. Ще довго до того дня, коли вони стануть на крило й укупі, всією родиною,  полинуть у вирій. Аби навесні знову вернути додому. Можливо,  саме до цього гнізда, акуратно звитого чи то на давній стодолі, чи на старому дереві, чи навіть на електричному стовпі. Але обов’язково прилетять саме в цю місцину, куди з незапам’ятних часів прилітав і відлітав увесь лелечий рід.

А середньоліття що не день, або навіть щомиті, міняє барви, додає турбот-гризот селянину, дачнику на його крихітних сотках десь поза містом та усім-усім, хто любить землю й збирає нині щедре жниво. Всього настарало літо доброму господарю: овочу всілякого, ягід запашних і навіть чорниці десь аж з-під високогір’я Карпат. Така вона, ця пора – щедра, лагідна, благодатна і для людини, і для природи. Одне слово – апогей літа…

Іван АГАТІЙ,

 заслужений журналіст України.