Волонтери громадської організації «Animal helpers» (помічники тварин)  займаються захистом тварин ось уже понад 12 років. Допомагають тваринам, які потрапили в біду, захворіли, втратили  власника. Захищають їх відповідно до законодавства, знаходять їм господарів. Також проводять акції з метою поширення інформації щодо правил поводження з тваринами, радять,  як правильно піклуватися про них. Допомагають зі стерилізацією домашніх та безпритульних тваринок. Також від початку повномасштабного вторгнення в Україну вони тісно співпрацюють із вимушеними переселенцями, які приїхали у наш край зі своїми тваринками, надають  допомогу харчами для тварин, засобами  санобробками. Не дивно, що як тільки почули про страшний злочин рашистів на Каховській ГЕС, одразу оцінили розміри катастрофи й почали думати, як і чим можуть допомогти як людям, так і тваринам, які потрапили в епіцентр цієї страшної біди. Рішення прийняли швидко: треба їхати на Херсонщину. 

Днями волонтери вже повернулися додому, в Чернівці. Своїми враженнями про цю вельми непросту подорож ділиться  волонтерка, захисниця тварин Анна КЛИМЧУК.

 

 

­– Спільно з нашими друзями – громадською організацією «Серце Буковини»  вирішення поїхати туди,  де найгарячіше і де ми були найпотрібніші.  Друзі передали дуже багато допомоги цивільному населенню: памперси, пелюшки, продукти харчування, ліки, багато їжі для немовлят, засоби гігієни, словом, усе найнеобхідніше. Також ми везли засоби для фільтрації води. І, зрозуміло, що окрім усього,   взяли ще й допомогу для тваринок – близько 300 кг корму, медичні протизапальні препарати, препарати для обробки від паразитів, адсорбенти.

 

– У яких населених пунктах вдалося побувати?

 

– Ми були в місті Новий Буг на Миколаївщині, проїжджали Пасат Покровський,  Чорнобаївку,  потім потрапили безпосередньо в Херсон. Там разом із нашими друзями –  волонтерським штабом «Разом ми – сила» та його  керівником Віталієм Крикуном –  поїхали в район Антонівка, що розташований  фактично біля води й де було дуже небезпечно, адже в цей час були «прильоти». Треба було діяти дуже швидко. Ми насипали корми в безпечних місцях, де тварини могли підійти до їжі й попоїсти. Тварини ж там дуже схвильовані,  налякані безкінечними обстрілами. Ми залишили також чимало корму для тварин місцевим мешканцям, аби ті підгодовували собак та котів, люди розповідали нам, що  їздять на руїни колишнього притулку для тварин  і годують там покинутих, розгублених хвостатих.

– Чи важкою була дорога? 

– Знаєте, незважаючи на довгу дорогу – а це понад 940 кілометрів в один кінець – дорога видалася нам  дуже легкою. Сприяла погода: було ні спекотно, ні холодно, машини йшли чудово. Люди нам допомагали  на кожному кроці. Звичайно, що ближче до Херсона, то дорога ставала  небезпечнішою, бо район постійно обстрілюється, там навіть не лунає повітряна тривога, бо небезпека цілодобова. Нам довелося вдягати бронежилети, каски, але загалом усе минуло добре. Ми зробили все, що могли, вдячні всім, хто нас підтримував. Найперше – громадській  волонтерській організації «Серце Буковини» на чолі з керівницею Любов’ю Кукурузяк, а також Ользі Кобевко. А як мужньо й професійно трималися в дорозі наші волонтерки! Усіх нас підтримував єдиний серед нас чоловік  водій Анатолій Проданчук! Що  не кажіть,  але  мати в дорозі надійне чоловіче плече дуже важливо. Вдячні волонтерському штабу «Разом ми –сила» з міста Новий Буг та його керівнику Віталію Крикуну, бо це саме вони зробили нашу поїздку безпечною. Загалом вкотре переконалися, які чудові у нас, в Україні, люди, що на заході, що в центрі, що на сході.

Починаючи з Вінницької області всі водії на дорогах намагалися допомогти, пропускали нас вперед, якщо потрібно було, підказували, зустрічні машини, особливо військові, привітно  блимали нам фарами.  Самі  мешканці  Херсонщини, Миколаївщини, Криворіжжя дуже згуртовані, відкриті, роблять усе для перемоги, немає тих, хто відсиджується. Кожен знаходить собі роботу: жінки випікають якісь пиріжки, хліб та передають військовим на передову, чоловіки допомагають у волонтерських штабах. Всі вірять у нашу перемогу і роблять усе, щоб її пришвидшити.

 

– А як загалом живуть люди так близько від лінії фронту?

– На жаль, ми не змогли потрапити в місце основної евакуації, тому що саме того дня, коли ми там були, місто постійно обстрілювали орки. Загинуло багато людей. Туди  близько нас не підпускали. І взагалі до води не можна було підходити, сказали, що вороги  гатять по всьому живому, хто лише наближається  до води. І снайпери працюють, і снаряди кидають, тобто роблять усе, аби якомога важче було надати допомогу потерпілим.

Ми подружилися  з керівником волонтерського штабу Віталієм Крикуком, який вже від 2014 року допомагає Херсонщині й активно працює в    Новому Бузі. Спілкувалися   з волонтерами  інших штабів. Бачили, що мешканців залишилося в небезпечних місцях  небагато, вулиці майже порожні, через постійні обстріли люди ховаються. Це переважно люди похилого віку, молодих там майже нема. Як не дивно, зустрічали жінок із дітьми. На запитання, чому не виїжджають, казали, що  волонтерять, допомагають стареньким людям, тим, хто прикутий до ліжка. Незабутнє враження справила на нас  родина, активісти  волонтерського штабу «Разом ми – сила» –  Тетяна, Анатолій та їхній 12-річний син. Вони  переїхали з Чорнобаївки після її звільнення, дуже щиро  нас приймали. Ці люди розповідали, що пережили, перебуваючи в окупації, це було складно навіть слухати й передати словами важко. Це  – і голод,  і знущання,  і зневага, приниження людської гідності. Головний висновок із їхніх розповідей:  орки  – це втілення зла, нелюди, вбивці, й навіть називати їх тваринами не варто, бо це означає  ображати тварин.

– Чула, що ви врятували й вивезли з небезпечної зони кількох хвостатих…

– Так, ми привезли з Херсона 8 цуценят, які проживали в  місцях підтоплення. За ними доглядав  чоловік, який і собі не міг дати ради, він  попросив нас  забрати песиків.  Вони потерпали від голоду, кліщів,  паразитів. Не кажучи вже про те, що в будь-який момент може щось прилетіти в їхній сховок. Отож, зараз малі собачки вже в безпеці, ми їх лікуємо. Охочі краяни, звісно,  можуть прихистити будь-кого з них. Переконані,  що ці тваринки будуть дуже вірними друзями й цінуватимуть доброту нових господарів, адже вони, бідненькі, так настраждалися. Нас можна знайти в соціальних мережах – Фейсбук, Інстаграмі «Animal helpers» Чернівці.

Подякувала за розмову Валентина КАРПЯК.