Майже пів року ми вже воюємо, і  багато хто може сказати, що це диво. Та як на мене, справа не в дивах, а в тому, що багато хто з нас був готовий до такої війни.

Якщо ти народився українцем і знаєш справжню історію, то, досягнувши більш-менш свідомого віку, маєш розуміти, що війна з Росією є цілком і цілком ймовірною, ба більше, як бачимо, реальною. Питання було тільки в часі та в тому, наскільки ти до цього часу «Ч» будеш готовим. Готовим фізично, морально та психологічно, які навички, як потенційний захисник, ти здобув, щоб мати хоч найменший шанс вижити в бою?

Коли рано чи пізно тобі вручать повістку, не потрібно це сприймати, як кару та кінець усьому й розпачливо писати про це своїм друзякам та знайомим у різні телеграмканали та чати. Тим паче, повістка – ще не гарантія, що ти зможеш і підеш служити. Бо тут, на глибині окопів, про ухилянтів та любителів, аби хтось повоював за них, ми вже добряче наслухались, і, м’яко кажучи, така позиція нам  не зрозуміла.

Усвідомте ситуацію, в якій живе країна, охолоньте і запитайте себе, що ви особисто  зробили (або готові зробити) для перемоги у війні.

Так, багато хто скаже, що нас захищає ЗСУ та інші військові формування. Справді, захищають, і будьте спокійні, ми робимо все можливе, щоб зупинити та вибити ворога, проте ми також, як всі люди, з плоті та крові. І щодня зазнаємо втрат, які потрібно поповнювати, й бажано – якісними, вмотивованими та навченими вояками.

Складається враження, наче в частини суспільства побутує думка, що перемога наших Збройних сил буде дуже швидкою й легкою, отож можна спокійно видихнути і вже нічим не перейматись. Насправді реальність зовсім інша, і нас ще чекає не одна битва.

Те, що на сьогодні ми існуємо як держава та нація і отримуємо всебічну допомогу від цивілізованого світу, є результатом того, що ми готові битися, битися за нашу землю та людей на полі бою, на інформаційному та волонтерському фронті. І, на жаль, поки не маємо права втомлюватися від війни, бо попереду ще довгий шлях до перемоги, а після – ціла епоха відродження та розквіту України.

Так, я розумію, важко, дуже важко, почасти й слів бракне, але в нас немає іншого шляху. Імперія просто так не відпускає зі своїх лещат, і ми платимо ціну, на жаль, надто високу, але вірю, що  встоїмо та переможемо.

Петро ГАЙДАЩУК,

у мирний час  – журналіст, редактор

одного з чернівецьких телеканалів.