Це саме той випадок, коли «не було б щастя, але нещастя помогло». Чин похорону загиблого героя Дмитра Чайки з Вербівців, що на Заставнівщині, не обговорював хіба що лінивий. Тисячі людей, котрі дізналися про те, що тамтешній священник зачинив двері храму, аби не заносили туди тіло полеглого, обурювалися в соцмережах, у транспорті, на виробництвах і в установах. Найбільше, звісно, боліла ця ситуація вербівчан. Тож ініціативна група села буквально за кілька днів організувала збори релігійної громади.
До сільського клубу (бо ж церква зачинена для українців!) віряни поспішали, як на свято. Всі мали певність і за себе, і за своїх односельчан, що саме сьогодні покладуть край московщині в селі. Дещо із затримкою та, все ж дотримуючись усіх законодавчих норм, вербівчани зареєструвалися, посвідчивши це своїми підписами, розпочали збори молитвою, яку прочитав о.Іван Романюк, настоятель храму с.Боянчук Чернівецької єпархії ПЦУ. Обравши лічильну комісію, голову та секретаря зборів, взялися за розгляд порядку денного, перше питання якого — про перехід від російської церкви (так званої «УПЦ») до Православної Церкви України.
Оскільки настоятель Вербовецького храму на честь Собору Святого Архистартига Михаїла о.Василь Глинський не прийняв запрошення на зустріч із релігійною громадою, голова зборів Андрій Шеленко надав слово голові Заставнівської ТГ Василю Радишу:
– Висловлюючи ще раз співчуття з приводу загибелі Дмитра Чайки, Царство Небесне герою, маю зауважити, що саме він активізував громаду. Великою ціною, але віддайте йому шану, бо ж саме смерть Дмитра спонукала нас до такого рішення. Мудрості, сміливості вам, бо це блага справа заради майбутнього – вашого і ваших дітей.
Як завжди, глибоким за змістом був виступ о.Івана, який нагадав слова з Євангелія.
– «За плодами їхніх дій узнаєте ви їх». Ми вже знаємо що зробив ваш батюшка, не віддавши честі загиблому, зачинив двері храму, і ми читали Євангеліє на подвір’ї церкви… Це ж треба було Дмитрові Чайці загинути, щоб на території храму, в якому він у дитинстві був прислужником, зазвучала молитва українською мовою… Відаємо й про недавній «вчинок» митрополита Онуфрія, який запросив до Києво-Печерської лаври російських полонених солдатів. Подарував їм іконки, шоколадки, проспівали многоліття з поіменним згадуванням кожного та побажанням успіхів на полі брані. Тоді напрошується запитання: кого ж чекають священики МП, якщо о.Василь не хотів співслужити з українськими капеланами, а його предстоятель робить почесті окупантам? Ви нині маєте можливість скинути зі своїх плечей це ярмо. Тільки ви! Нехай вам у цьому допоможе Господь.
Надзвичайно цікавий та історично пізнавальний був виступ вербівчанина, істинного патріота Віктора Чайки. Він розповів присутнім історію співпраці російської церкви з царями, пізніше – Сталіним, КДБ, а нині – ФСБ. Мовив і про народження справжньої української церкви, про жертви, які були принесені на вівтар правди.
Коли голова оголосив про початок голосування, більшість членів релігійної громади цю важливу місію – позбутися московського ярма та влитися в лоно Православної Церкви України – вирішили виконувати стоячи. Так і голосували, щиро дивлячись в очі одне одному, радіючи, зі сльозами щастя на очах! Бо є чому: одноголосно – за справжню українську церкву! Люди, вітаючи одне одного, промовляли: слава Богу, слава Україні, Україна понад усе!
І як погук цієї радості – гучний грім і блискавка, проливний дощ! «Це наш покровитель Архистратиг Михаїл вітає нас із правильним рішенням, освячує чистою небесною водою від російського бруду та освітлює шлях в українське майбутнє…» Далі парафіяни проголосували за новий комітет церкви, за зміни, які мають бути внесені в Статут…
Збори завершили виконанням Гімну України. Радість від давно омріяного бажання мати свою УКРАЇНСЬКУ церкву окриляла й надихала. Нарешті! Вони молитимуться українською мовою, за свої родини, за наших захисників, за Перемогу, за Богом бережену Україну! Хай цей почин вербівчан має велике продовження! З Богом!
Світлана МАСЛОВСЬКА.