У перший день нового року солістка дует «Писанка» Оксана Савчук відзначила ювілей.
Коли за плечима творчої людини – сотні концертів і виступів, любов публіки, злагода у родині та підтримка коханого чоловіка, то насправді немає чого приховувати. Тому співачка не приховує: їй – 60.
Про власні секрети краси і про те, яка артистка на кухні, про любов до народних костюмів і про те, що найкраща косметика для жінки – це любов. Про це наша розмова із народною артисткою України Оксаною Савчук.
А на 12 лютого дует «Писанка» до ювілею артистки готує для буковинців концерт у Чернівецькій філармонії.
– Я дуже завдячую Богові і своїм батькам, що маю такий особливий – новорічний! – день народження, – зізнається Оксана Савчук. – І коли мені телефонують люди і кажуть: “Вітаємо”, то навіть не знаю, що вони найперше мають на увазі – Новий рік чи день народження.
– Дует “Писанка” об’їздив із концертами майже півсвіту. Де вас краще сприймала публіка: в Україні чи за кордоном?
– Ми не ділимо слухачів на наших і чужих. Де ми не виступали б з Іваном, нас всюди добре сприймали. Бо коли люди слухають твою пісню, вони стають близькими тобі. Нас чудово зустрічали навіть у Фінляндії та Туркменії, чого ми не сподівалися. До Люрду (Франція) ми поїхали як прочани. Але нас впізнали й довелося співати, бо люди так хотіли.
– У вашій квартирі якась особлива аура. Як зуміли створити її?
– Наш син Сашко – професійний дизайнер. Із його допомогою обладнали оселю, продумували кожен куточок. У нашій маленькій двокімнатній квартирі немає нічого зайвого. Кожна річ дорога нам. Особливо любимо всією сім’єю зустрічатися в їдальні з дерев’яними сволоками. Тут на стінах висять родинні тарелі та ікони. Це не просто прикраси. Дивлячись на них, згадуємо маму, родичів, друзів, які їх подарували. Є тут також тарелі з Єрусалима, Назарета, Рима, Фінляндії, Чехії… Це спогад про наші поїздки та концерти, гарних людей, яких зустрічали. Я дуже люблю книги. Іван зібрав багато дисків із записами народних пісень, відомих співаків та музикантів. А ще в нас – чимало картин. Деякі нам подарували, деякі придбали самі.
– Ви часто приймаєте гостей вдома. І готуєте все власноруч?
– Для мене це – справжній ритуал: приготування, подача, сервірування столу. Страв готую багато, але культу їжі у нас вдома ніколи не було. Люблю, щоби стіл був красивий. Також під настрій підбираю посуд – біло-зелений, біло-рожевий, бузковий… На Різдво чи Великдень виставляю посуд у народному стилі. Ексклюзивні і подарункові тарелі ми колекціонуємо. Тут, у Чернівцях, їх не так багато – до 30-ти, значно більше – в Кіцмані. Друзі про це знають і, зазвичай, завжди дарують такі тарелі. А ось стосовно меню, то із задоволенням готую борщ. Якщо в хаті пахне борщем, всі будуть нагодовані. І коли його варю, маю хороший настрій. До нього – пампушки із часником, сало. Мій борщ завжди пісний, без м яса. Ще в нашому домі всі люблять рибу. Так, м’ясні страви мені теж добре вдаються – особливо в горщиках, із овочами та грибами. Але риба таки переважає. Час від часу це може бути червона риба, приготовлена на грилі. А річкову гарно підсмажую, попередньо обвалявши в кукурудзяній муці. І до цієї рибки – мамалига з часничком.
– Вашій витонченій фігурі можна лише позаздрити. Невже жінці, а надто артистці, все перелічене дозволяється їсти?
– І дозволяється, і потрібно, але небагато. Перед їжею завжди молимося. А коли людина молиться, вона є стриманою в їжі.
– Цікаво, куховарячи, догоджаєте чоловікові?
– Людині, яка з радістю щось робить для свого ближнього, не важко. До того ж мені дуже пощастило з чоловіком, котрий ніколи не влаштовує з їжі проблеми, не переймається, встигла я чи ні. Я ніколи не переживала такого жаху, який трапляється в інших жінок: мовляв, що я зараз готуватиму, а що скаже чоловік! Обов’язково раз на тиждень, як правило, у неділю, любимо з Іваном прогулятися містом, випити десь кави. Ми надзвичайно полюбляємо такі вечори. І річ не в тому, щоби піти кудись, важливим є той факт, що з’являється можливість провести час із рідною людиною поза домом.
– Мабуть, саме звідси – і краса жінки. Адже її внутрішній стан обов’язково відображається на красі зовнішній. Чи не так?
– Переконана, що саме так! Жодні пластичні операції, жодні косметичні засоби не допоможуть жінці стати привабливішою. Якось моя хороша знайома, фотохудожник Таня д’Авіньйон, котра проживає в Америці, розповіла, що раніше вона часто фотографувала наших зірок, а тепер їй це нецікаво. Бо всі артисти немовби мають одне обличчя, ніби побували в одного і того ж пластичного хірурга… Безперечно, сцена вимагає зовнішньої краси. Проте мій викладач, відома акторка Ада Роговцева, завжди говорила: “Основне – не зморшки, а те, куди вони спрямовані. Якщо вверх, то твоє обличчя світиться, як сонце”.
– Але ж це не означає, ніби Ви не користуєтеся косметикою… Який у Вас косметичний мінімум?
– Напевно, люди, котрі бачать мене на сцені і на вулицях міста, вже помітили, що я нічим особливим не відрізняюся. Обов’язково користуюся помадою. Трішки додаю рум’ян, легенько підводжу очі. Хоча важливе інше: жінка повинна частіше бувати на природі, більше рухатися, приміром, займатися квітами, бути у своїй стихії і саме звідти набиратися позитиву. Влітку, коли є можливість більше часу проводити на родинному обійсті у Кіцмані, я встаю дуже рано – о 5-й годині, йду в сад, ходжу босоніж травою, щодень вмиваюся росою. І роблю це вже багато років. А якщо готую маски для обличчя, то лише природні. Скажімо, корисно вмиватися козячим молоком. До речі, мої креми для обличчя – теж на основі молока. А ще дуже ефективною є маска з глини.
– Ви категорично ставитеся до пластики чи сприймаєте це нормально?
– Не можу сказати, що сприймаю це нормально. Інколи мені навіть боляче дивитися на артисток, котрі аж занадто захоплюються уколами ботоксу, пластичною хірургією. Але нікого не засуджую, це – вибір кожного. Особисто ж для мене це – неприйнятно, і я навіть вбачаю в цьому гріх, адже людина втручається в те, що їй дано Богом. Розповім такий приклад. Моя мама пережила стрес і за один день, у 30 років, посивіла. Але вона настільки була красивою духовно, що навіть у 80-ть виглядала молодою. Вона ніколи не користувалася косметикою! Не можна сказати, що її життя було легким, проте в душі вона завжди залишалася доброю, і ця внутрішня краса все переборювала.
– Не лише на сцені, а й у повсякденному житті Ви носите стилізовані речі…
– Люблю такий одяг і тішуся, що маю його багато. У переважній більшості стилізовані костюми шию. Якщо, наприклад, народна сорочка мені сподобалася, складатиму гроші і таки придбаю її. На жаль, тут, у чернівецькій квартирі, немає стільки місця, аби зберігати всі костюми. А ось у батьківському домі у Кіцмані для цього виділено окрему кімнату. Коли вирішую придбати щось стилізоване, завжди покладаюся на власний смак. На щастя, можу добре розрізнити, скажімо, буковинську сорочку від гуцульської. А ось несмак у народному одязі не потерплю. Вірніше, можна сказати, що цього не терплять самі речі. Щодо наших концертних костюмів. Після 24 лютого. Коли почалася повномасштабна війна, ми вирішили більше нічого нового не шити. Багато наших костюмів ми віддали на благодійні аукціони. Як кажуть –кожна копійка задля перемоги. Але як Бог всім керує! Концертні костюми нам почали дарувати.
Наталія Фещук,
Фото з архіву дуету «Писанка».
Довідково.
Оксана Савчук народилася 1 січня 1963 року у місті Кіцмань. Народна артистка України, почесна громадянка Буковини, лауреат міжнародної премії “Дружба”, літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, нагороджена Орденом Княгині Ольги.
У 1984 році з відзнакою закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Брала уроки вокального співу у студії хору ім. Г. Вірьовки. Працювала ведучою на Чернівецькому обласному телебаченні. Після фестивалю “Червона рута-89” – солістка дуету “Писанка”, який створила разом із чоловіком цимбалістом Іваном Кавацюком.
Народні артисти України Оксана Савчук та Іван Кавацюк постійно виступають перед воїнами, у шпиталях, беруть участь у благодійних концертах і марафонах по збору коштів на підтримку вайськових. Українською піснею вони підіймали бойовий дух воїнів у Сєвєродонецьку, Біловодську, Новопскову Луганської області, співали у прикордонних заставах, військових частинах.