«На нього» ходили глядачі…

Петро Герасимович МІХНЕВИЧ створив за 60 років сценічної діяльності понад 200 незабутніх образів

 

Найчастіше глядач ходить у театр «на акторів». І це зрозуміло, адже актор – обличчя театру. У кожного покоління свої улюбленці. Але є такі артисти, які залишаються кумирами на віки! Старше покоління ще пам’ятає, а молодше надихається легендарними акторами нашого театру, серед яких народний артист України Петро Герасимович Міхневич. У жовтні ми відзначаємо 120 річницю від дня його народження.

Майбутній актор народився в родині священника в місті Бердичеві Житомирської області. Важко нині сказати, хто прищепив йому любов до сцени. Можливо, сестра Галина, яка навчалася в Київській консерваторії. Можливо, батько, який був закоханий у мистецтво. Дитинство Петра минуло в Києві, тож він бачив на сцені великих корифеїв української сцени — Марію Заньковецьку, Панаса Саксаганського, Миколу Садовського і часто про них згадував.

Ймовірно, саме ці митці викликали в юнака бажання стати актором. 1922-го Петро Міхневич вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка, по закінченню якого його прийняли до акторського складу Київського драматичного театру ім.І.Франка. За п’ять років роботи в театрі під керівництвом професора сцени Гната Юри актор зіграв понад тридцять ролей.

1927-го Петро Герасимович був членом приймальної комісії в театрі. В конкурсі тоді брала участь і 20-тирічна Галина Янушевич. Через рік вона стане його дружиною і працюватиме в театрі разом з чоловіком усе життя.

У 1931 році з відкриттям Харківського театру імені Революції його, як кращого актора, разом з дружиною перевели туди на роботу. Саме там відкрився справжній талант митця. Петро Міхневич зіграв цілу плеяду людських доль різнопланового характеру — це Гнат у «Безталанній» Тобілевича, Халява у «Вії», Фрегат у «Гибелі ескадри» та інші.

1940-го Харківський театр імені Ленінського комсомолу  змінив місце дислокації, переїхавши до Чернівців. Таким чином Петро Міхневич став одним із фундаторів Чернівецького музично-драматичного театру, який від 1954 року носить ім’я Ольги Кобилянської. Першою роллю актора в Чернівцях став Лукаш у «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Але почалася ІІ Світова війна, колектив театру був змушений евакуюватися. Театральні бригади обслуговували військові частини, з’єднання, гарнізони, госпіталі, працівників Дагестанської, Чечено-Інгушської, Татарської, Марійської АРСР, Красноярського й Ставропольського країв та ряду міст РСФСР. Після війни за самовіддану працю Петру Герасимовичу було присвоєно звання заслужений артист України. А в 55 років він став народним артистом України.

За 60 років професійної діяльності Петро Міхневич створив понад 200 незабутніх образів як в театрі, так і в кіно. Він збагатив українське театральне мистецтво низкою значних за своїм художнім змістом і національних за характером образів. Особливість його сценічного обдарування була в непідробній простоті, природному гуморі, у володінні високим мистецтвом перевтілення.

В репертуарі Петра Міхневича ролі з класичної, зарубіжної та сучасної драми Голохвастов («За двома зайцями»), Хвиля («Житейське море»), Годинникар та Кузьмич («Кремлівські куранти» і «Третя патетична»), Годун («Розлом»), Галушка та Романюк («В степах України» і «Калиновий гай» ) та багато інших.

Петро Міхневич завжди себе вважав буковинцем, бо зріднився з цією благодатною землею. Тому особливе місце в його творчості займали ролі у виставах Буковинського театрального літопису: Тодор Гуцуляк («Весняний потік» Прокопенка), Кифір Авдюк («Червоні маки» за Бабляком), Федір Деркач («Гнат Приблуда» Воробкевича), Кліщ («Дністрові кручі» Федьковича), Штефан («Лук’ян Кобилиця» Балковенка та Мізюна), Андронаті та Онуфрій Лопата («У неділю рано… » і «Земля» за Кобилянською) та інші.

У 1954 році Галина Яківна та Петро Герасимович зіграли свої перші кіноролі у фільмі «Земля» за твором О. Кобилянської.  Спільно з легендами кіно Наталією Ужвій, Наталією Наум, Миколою Яковченком. Далі були кінострічки «Над Черемошем», «Кривавий світанок», «Коли співають солов’ї», «300 років тому…», «Далеке і близьке», «Киянка», «Повія», «Сувора гра», «Помилка Оноре де Бальзака». Останню роль Міхневич зіграв у фільмі «Співачка Жозефіна й мишачий народ», який вийшов уже після його смерті.

Особливою була для Петра Герасимовича головна роль Михайла в фільмі «Така пізня, така тепла осінь» режисера Івана Миколайчука. Учень віддячив своєму вчителю за науку та батьківське ставлення, адже перші кроки кіномитця в професії відбулися в Чернівецькому муздрамтеатрі ім.О.Кобилянської під наставництвом Петра Міхневича та Галини Янушевич. Саме тут закладався фундамент великого таланту тоді ще невідомого геніального актора й режисера Івана Миколайчука.

Петро Герасимович мав численні державні нагороди – ордени «Знак пошани»,  «Трудового Червоного Прапора», «Жовтневої Революції», чимало медалей та грамот Міністерства культури. На алеї мистецької слави на Театральній площі розміщено ім’я видатного актора, Почесного громадянина Чернівців.

Митця не стало на 92-му році життя 15 липня 1993 року. Похований Петро Герасимович на кладовищі по вулиці Зеленій поруч із дружиною Галиною Яківною.

Cвітлана НОВИЦЬКА.