Пам’ятаймо
У старій частині Чернівців на затишній вулиці, названій ім’ям академіка М.І. Вавілова, на кутовому будинку з боку Університетської встановлена пам’ятна дошка з написом: «У цьому будинку 2-6 серпня 1940 року перебував і зустрічався з викладачами та студентами Чернівецького університету всесвітньо відомий генетик і селекціонер Микола Іванович ВАВІЛОВ». Доки не настала доба гласності про перебування академіка АН СРСР та АН УССР, віце-президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, засновника та директора Всесоюзного інституту рослинництва та Інституту генетики АН СРСР на Буковині та в Чернівцях мало хто знав. Адже деякі обставини цього візиту були приховані та не підлягали розголошенню.
Внесок М.І. Вавілова у вітчизняну та світову науку важко переоцінити. За свої 55 років життя він встиг зробити надзвичайно багато. Чого лише варте його відкриття закону гомологічних рядів у спадковій мінливості, яке за значенням порівнюють із відкриттям Д.І. Менделєєвим його знаменитої таблиці. Крім цього він створив вчення про світові центри походження культурних рослин, розробив теоретичні засади селекції та імунітету рослин. Микола Іванович вважав, що наука повинна в першу чергу приносити користь людям, тому його теоретичні дослідження завжди супроводжувались широкою практикою. Він заснував мережу наукових закладів, а також науково-дослідних станцій рослинництва в різних географічних зонах – від крайньої півночі до субтропіків.
Розробленою в інституті М.І. Вавілова системою державних досліджень сортів польових культур зацікавились та перейняли науковці США та інших країн. Під безпосереднім керівництвом академіка вчені зібрали найбільшу в світі колекцію культурного насіння, яка нараховувала 1940-го понад 200 000 зразків. За його задумом ця колекція повинна була слугувати вихідним матеріалом для селекції більш урожайних та стійкіших до хвороб культурних рослин. З цією метою сам учений відвідав майже півсотні країн та п’ять континентів, користуючись усіма видами транспорту, навіть караванним, часто в екстремальних умовах та з ризиком для життя. В Африці, приміром, мандрівника ледь не з’їв лев, на Памірі його кінь кілька хвилин нісся над прірвою, а в Сирії колосся він збирав під артобстрілами. Часом йому доводилось іти на хитрощі для одержання цінних зразків. В одній південній країні Вавілов зацікавився невідомим дуже смачним плодом, вивіз якого не дозволявся. Тоді вчений почав їсти плоди, а кісточки непомітно ховав у кишеню. При вильоті з країни митник дивувався, що за такий короткий час візитер поправився майже на 2 кілограми.
У цих подорожах Микола Іванович встановив наукові зв’язки з ученими-біологами всього світу. Проте у 1930-х роках відбулась остання його зарубіжна мандрівка, бо академік потрапив під таємний нагляд сталінських спецслужб, які завели на нього справу. Тому, коли вченому доручили очолити агроботанічну експедицію в західні області України та Білорусії для перевірки стану сільського господарства на нещодавно приєднаних землях, він сприйняв цю звістку з радістю та натхненням. 25 липня 1940 року він виїхав із колегами до України у свою останню подорож. Після короткого перебування в Києві та Львові учасники експедиції розділилися на 3 групи. Група М.І. Вавілова, в якій були молоді учені В.С. Лехнович та Ф.Х. Бахтєєв. Вони вирущили зі Львова до Чернівців через Станіслав, Коломию, Кути, Вижницю, Вашківці. Зустрічаючись із місцевими доброзичливими людьми та милуючись краєвидами, вчений дорогою збирав зразки рослин.
Пізно ввечері 2 серпня експедиція прибула у Чернівці. Поселився академік в університетському гуртожитку – теперішньому корпусі ЧНУ, на якому нині висить його меморіальна дошка. Для проживання та роботи з колекціями йому виділили найбільшу кімнату. 4 серпня вчений виїхав за маршрутом Заставна –Звенячин, де знайомився з дослідними полями, які справили на нього дуже гарне враження. Він вирішив зберегти ці поля в якості первинного насінницького господарства краю.
5 серпня академік знайомився з викладачами та співробітниками університету, відвідав музей та ботанічний сад. А ввечері відбулася нарада з місцевими ботаніками та агрономами. За порадою буковинців назавтра спрямували експедицію в Путильський район. Наранок 6 серпня вчені трьома машинами виїхали за наміченим маршрутом. Але незабаром одна з машин зламалася і вимушена була повернутись у Чернівці. Дорогу їй перегородила чорна машина, в якій перебувало четверо чоловіків. З’ясувалося, вони шукали М.І. Вавілова.
Після вечері В.С. Лехнович та Ф.Х. Бахтєєв, яким не пощастило поїхати у гори зі своїм керівником, повернулись до гуртожитка. Тут вони дізналися, що нещодавно повернувся і Микола Іванович, але пройти до себе не зміг, бо люди «в штатському» запросили його їхати з ними для термінових перемовин із Москвою. Керівник експедиції залишив рюкзак і попросив передати, що скоро повернеться. Молоді вчені нічого не запідозрили, та розбираючи вміст рюкзака, знайшли в ньому реліктову пшеницю полбу, яку академік розшукав у буковинських горах.
Опівночі до кімнати увійшли двоє молодих чоловіків, вони показали записку від М.І. Вавілова з проханням передати з ними усі його речі. Нічні прибульці додали, що вчений терміново вилітає до Москви і знаходиться вже біля літака. Зібравши речі керівника, члени експедиції вирішили їхати на місцеве летовище. Та в машині було лише одне вільне місце, то вирішили, що проводжати Миколу Івановича та отримати від нього подальші вказівки поїде Ф. Бахтєєв. Але в той момент, коли він хотів уже сідати в машину, хтось несподівано так ударив ученого, що він упав. «Поїхали!» – двері зачинилися і машина зникла в темряві. Лише тоді учасники експедиції зрозуміли, що з їхнім керівником трапилось нещастя.
М.І. Вавілова доставили в столицю – прямо в камеру НКВС на Луб’янці. Довге слідство з безкінечними допитами закінчилось коротким судилищем, на якому був винесений вирок – розстріляти. Але на цей крок Сталін і його найближче оточення не наважились – занадто гучною була світова слава академіка, це могло викликати небажаний суспільний резонанс. Розстріл замінили ув’язненням. Помер М.І. Вавілов у саратовській в’язниці наприкінці січня 1943-го в результаті нелюдських умов утримання. Дотепер точне місце його поховання не встановлене.
У 1955 році визнали, що справа проти академіка була повністю сфабрикованою, з нього зняли усі обвинувачення і посмертно реабілітували.
Отже, перебування М.І. Вавілова на Буковині було одночасно радісним і трагічним, коротким, але насиченим і плідним. Таким, яким було все життя цього видатного вченого. Ця історія мала несподіване продовження. Дізнавшись про перейменування однієї з вулиць Чернівців на вулицю імені М.І. Вавілова, про встановлення йому пам’ятної дошки, у серпні 1988-го Буковину відвідав молодший син академіка доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Вавілов. Наше місто, університет та зустрічі з його співробітниками справили на нього незабутнє враження. До останніх днів його життя, яке перервалось у 2018 році, Ю.М. Вавілов був вдячний Буковині і буковинцям за увічнення пам’яті батька.
Степан КОСТИШИН, професор ЧНУ,
Ігор ЛЕГКОСТУП, кандидат економічних наук.