У Вікнянській територіальній громаді презентували новий інформаційний центр. Відтепер люди, які втекли від війни і знайшли при­хисток на Буковині, мають окремий простір для своєчасного отримання консультацій, підтримки та допомоги, яка їм знадобиться для подальшої інтеграції в активне життя. Представники місцевої влади запевняють, що робота центру розповсюджуватиметься й на корінних жителів сіл Вікно, Брідок, Митків, Самушин, Мусурівка, Онут, Товтри та Дорошівці, які входять до Вікнянської об’єднаної громади.

– ПЕРЕЙМАТИСЯ долею тих, хто через воєнні дії змушений був покинути свій рідний дім, ми почали від перших днів повно­масштабного вторгнення Росії на нашу землю, – пригадує на­чальниця відділу освіти, моло­ді та спорту, охорони здоров’я, культури і соціального захисту Вікнянської сільської ради Кате­рина Іщенко. – Зверталися до на­ших людей та дуже оперативно створювали спеціальні пункти для ВПО, насамперед, в освітніх закладах…

Від початку війни вже понад 1200 осіб пройшли реєстрацію на теренах цієї громади. Нині за­лишилося понад пів тисячі – бага­то хто покинув Буковину в пошу­ках кращої долі. Одна група досі проживає в Онуті на базі закладу освіти, решта мешкають у при­ватному секторі, у будинках, де вже ніхто не проживав, але житло залишалося придатним і влас­ники охоче передали його в тим­часове безоплатне користування тим, хто втік від війни.

– Ми постійно співпрацюємо з багатьма благодійними, в тому числі й міжнародними організа­ціями, – продовжує Катерина Ва­силівна, – серед яких – неурядова французька організація АКТЕД. З нею контактуємо вже два роки. Саме вони перші допомогли нам облаштувати в Онуті місце для тимчасового перебування ВПО – завезли необхідну побутову техні­ку, меблі тощо. Тож це вже другий проєкт нашої співпраці з АКТЕД.

До слова, учасниками цього проєкту стали лишень три грома­ди з усієї України – Немирівська з Вінницької області, Авангардів­ська з Одещини та Вікнянська з нашої області. Бо витримали ретельний відбір – анкетування, опитування внутрішньоперемі­щених осіб та з’ясування їхніх потреб, знайомство з напрацю­ваннями громад для покращення умов співжиття як для корінних жителів, так і ВПО, словом, бла­годійники пильно придивлялися, перш ніж зробити висновки.

З’ясувалося, що переселен­цям дуже необхідний простір, аби просто зустрічатися, роз­мовляти, консультуватися, про­водити різні тренінги, збиратися на заходи, щоб краще й швидше соціалізувалися й інтегрувалися в суспільство… Тут же проводять­ся й засідання ради ВПО. До речі, такі ради є наразі не в усіх грома­дах, тому Вікнянська – приклад для інших.

ПРИМІЩЕННЯ вибрали дуже вдало – комунальна будівля по­близу школи, де свого часу була майстерня з трудового навчання. Нині одну її частину займає місце­ва пожежна охорона, а інша була занедбана й не використовува­лася. Тож довелося спочатку все розчистити силами громади, а вже ремонт здійснили за рахунок коштів благодійної організації.

– Ми вже презентували цей проєкт, але робота над ним ще триває, – запевняє Катерина Іщенко, яка є відповідальною за його втілення в життя. – Дооблаштову­ємо за чинними вимогами санву­зол для маломобільних груп на­селення і складське приміщення для гуманітарної допомоги. За ці ж кошти підтримали матеріально- технічну базу, в тому числі отрима­ли необхідні сучасні комп’ютери та створили безпечний дитячий куточок.

– Я опинилася на Буковині, приїхавши сюди з міста Оріхів За­порізької області, – розповідає Марина Лук’янова. – Спочатку ду­мала, що це ненадовго, і ми скоро повернемося додому, але ж тепер знаємо: повертатися вже нікуди… Зі мною мама і двоє дітей – 10-річ­ний син та донька, студентка Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Мати –людина з особливими потребами…

Жінка задоволена, що змо­гла влаштуватися на роботу до Вікнянської сільради, вона бух­галтер. Щодо інформаційного центру, то щиро радіє, бо тепер тут зможуть збиратися родини зі складними долями, буде місце й можливість обговорити проблеми та отримати консультації стосовно їх вирішення. А проблем є немало, каже пані Марина. Приміром, пи­тання житла турбує всіх ВПО чи не найбільше – вони живуть у тим­часово наданому помешканні й не можуть бути впевненими, що не сьогодні-завтра власники їх звідти не «попросять». Цікавляться, чи можна було б укласти угоди орен­ди житла хоча б на 5 років? Також ці люди хочуть більше дізнаватися про програми для переселенців, про гранти, в яких можна взяти участь, спілкуватися з юристом, психологом, бо так іноді нелегко від цього всього…

А ще хвороби, є потреба звертатися до вузьких фахівців, а добиратися до Чернівців дуже непросто. Тож було б добре, якби, приміром, громада мала присто­совану автівку та, за потреби, можна було безкоштовно поїхати до обласного центру. Бо зараз, за словами Марини Лук’янової, таку автівку можна винайняти, але це дорого… Також хвилює питання роботи з дітьми, виплат, пенсій, різних інших допомог тощо. Ра­ніше такі проблеми теж вирішу­вали – в стінах сільради, але до­водилося очікувати своєї черги, бо відвідувачів було багато. Нині ж отримали окреме приміщення, де є постійно хтось від місцевого органу самоврядування.

– Нам дуже подобається тут, і якби можна було якось вирішити основні нагальні проблеми, осіли б назавше…

НАСПРАВДІ керівники Вікнян­ської сільради теж воліли б, аби люди, які втекли від великої війни до нас, тут і залишилися. Адже багато місцевих виїхали з країни й повсюди відчувається брак ро­бочих рук. Тому в громаді з радіс­тю, за можливості, надають робо­ту переселенцям. «Це – великий потенціал, – переконана Катерина Іщенко. – Серед них є і педагоги, і медики, і підприємці. Вони ділять­ся з нашими фахівцями своїм до­свідом, щось намагаються запо­зичити в нас. Та найперше, на що звертають увагу всі внутрішньо­переміщені особи,– буковинська працьовитість, пошанування на­родних традицій. Вони щиро диву­ються, як ці традиції, мов безцін­ний скарб, трепетно передаються від покоління до покоління. І самі з повагою ставляться до місцевих звичаїв і порядків. Так, призначені на роботу в сільську раду пересе­ленці завжди розпитують у колег, як краще взаємодіяти з місце­вим населенням, які психологічні особливості врахувати, аби люди були задоволені і від спілкування, і від отриманої послуги. І головне, що без роботи тут не сидить ніхто.

Тому реалізація цього важли­вого проєкту, результатом якого є новий інформаційний простір для усіх жителів Вікнянської громади, допоможе і людям, і очільникам до­вколишніх старостинських округів та сільради у Вікні перейти на су­часніший рівень співжиття. І це не останній проєкт на благо людей у територіальній громаді. Інакше не можна, бо вікнянці переконані, що вони всі – спільна команда, всі свої, неймовірні українці, єдині в основному прагненні до омріяної Великої Перемоги.

Наталія БРЯНСЬКА