Герой України, активний учасник руху опору проти російської окупації на Луганщині Володимир ЖЕМЧУГОВ за освітнім проєктом «Як починалась війна» впродовж тижня мав зустрічі в чернівецьких ліцеях
ЯК ПОЧИНАЛАСЯ окупація Донбасу, як поводили себе місцеві мешканці, що робили проукраїнські сили, а також про акції спротиву, перебування в російському полоні та життя з протезами. Про це та не тільки про це розповідав Герой України Володимир ЖЕМЧУГОВ ліцеїстам. ВІН ЗУСТРІВСЯ також із журналістами чернівецьких медіа, де згадував зустрічі з українськими студентами та школярами в різних містах. За проєктом Міністерства культури та інформаційної політики України, де зараз працює Володимир, й Центру захисту інформаційного простору України відбулося вже понад сто таких лекцій.
Начальниця міського управління освіти Ірина ТКАЧУК зауважила, що національно-патріотичному вихованню в наших ліцеях та гімназіях приділяється велика увага, тому «живі» зустрічі з українськими героями дуже важливі.
Минулого понеділка Володимир Жемчугов зустрівся із 11-класниками ліцею №22 ім. А. Кохановського. Учні мають також змогу безкоштовно отримати книги про Революцію Гідності та сучасну війну. Вони подивилися короткий фільм про весняні події 2014 року на Донбасі. Як розповіла координаторка проєкту дружина Героя Олена Жемчугова, ці кадри знімали очевидці тих подій.
– НАЙПЕРШЕ, що ми почали робити з активістами навесні 2014 року, – створювати підпільні загони, аби рятувати рідних та знайомих від грабежів російської армії, від знущань над українцями, – пригадує В. Жемчугов. – Пізніше наш загін був приєднаний до ЗСУ, і в спільній координації ми провели багато диверсійних операцій на території так званої «лнр». Під час виконання одного із завдань я підірвався на розтяжці. Потрапив до лікарні, вижив дивом, правда, кінцівки рук довелося ампутувати. Російські бойовики казали, якщо я стану на коліна і попрошу вибачення перед росією, то мене відпустять. Я не став. Рік провів у полоні, в одній камері з кримінальними злочинцями. Правда, своїм співкамерникам вдячний за те, що вони мене годували, бо сам собі я дати ради без рук не міг. Також через поранення частково втратив зір.
ВОДНОЧАС, каже, його врятувало те, що був важко поранений, і тому його не били. — У мене був хімічний опік від термовибухівки, розрив тканин, множинні осколкові поранення, ампутація. Мене вже не треба було бити. Але психологічно на мене тиснули. А якщо туди потрапляє людина здорова, то їй так не «пощастить», як мені. У в’язниці до мене в камеру принесли українського воїна, який від побоїв втратив свідомість. У нього було розбите все обличчя, він був прикутий наручниками і весь час марив. Як мені розповідали, він був добре підготовлений і сильно пручався на допиті. Російські кати приходили постійно за ним в камеру, хотіли, щоб лікар привів його до тями, аби далі допитувати. Але він лише марив і постійно просив пити. Організм у кожного різний, і кожен переносить катування індивідуально. Але якось один партизан сказав мені: «Володю, якщо будуть катувати, цього ніхто не може витримати. Головне — встигнути якось попередити своїх побратимів, щоб вони себе встигли врятувати».
Володимир розповідає, що взагалі себе не готував до полону. Він налаштовувався, що краще смерть, ніж полон. Коли йшов на війну, розумів, що може загинути. Тому напередодні виїзду побував у нотаріуса, склав довіреність та заповіт. А коли підірвався, то поповз на трасу, щоб його переїхала машина.
ЙШОВ КАРАВАН Уралів зі снарядами з Росії, вони з Краснодона ночами возять снаряди на Стаханов. Орки його побачили, об’їхали, викликали поліцію, швидку допомогу… ВОЛОДИМИР від 2018 року за проєктами з національно-патріотичного виховання молоді їздить Україною. – Ми знали, що найперше на окупованих територіях роблять російські загарбники. Вони зривають прапори України та йдуть у школи, аби по-своєму виховувати дітей, розказують, яка росія велика і непереможна, – говорить Жемчугов. – Багато освітян, траплялося, переходили на бік ворога, а дітей повністю дезінформували. І я зрозумів, що треба їздити по школах, університетах. Часто спостерігаю, що сучасні діти вже навіть вчать своїх батьків. Мій стан не дозволяє вже воювати фізично, але я можу бути на інформаційному фронті, тому що бачив на власні очі, що відбувалося навесні 2014-го на Донбасі, і вважаю необхідним розповідати про це дітям.
Наталія ФЕЩУК. Фото авторки.