Якби я була художником, я б намалювала її світлий образ як найкращу ікону. Якби я була композитором, я б написала на її честь величну сонату. Але я – журналіст за освітою і професією. Хоч уже  певний час і на пенсії, та журналістів колишніх не буває. Мій інструмент – слово. Хочу вклонитися і сказати своє доччине «Дякую!» їй – Матері Земній.

…Так склалося, що ранок Великодня ми зустріли з моєю 89-річною мамою Ольгою Миколаївною не вдома біля освяченого кошика зі смаколиками, а «Христос Воскрес!» казали черговим жінкам бригади медиків швидкої допомоги, далі – їхнім колегам у міському інсультному центрі центральної клінічної лікарні Чернівців. Переляк, хвилювання, розпач. У матері – інсульт. Пережити ці непрості хвилини мені та моїм рідним допомогли люди в білих халатах, в основному – жінки. Фахово, оперативно, без паніки надали першу допомогу. І ось уже третій тиждень я відчуваю, що як у тій дитячій молитві до Ангела Божого, рано, ввечері, вдень і вночі вони, мої хоронителі, є мені до помочі.

Мою маму повертає до життя згуртована команда професіоналів сучасного, добре облаштованого міського інсультного центру Чернівців (МІЦ), що від квітня 2017 року створений на базі неврологічного відділення КНМ «Міська клінічна лікарня №3» (вул. Головна, 100) і розрахований на лікування пацієнтів із гостим порушенням кровообігу. Керує колективом цього вкрай важливого у наш непростий час медичного підрозділу кандидат медичних наук Іванна Тащук. Не раз раніше бувала в цьому приміщенні. А коли шпиталізували мою маму, очам не повірила, як усе змінилося тут останнім часом. Відремонтовані, наближені до сучасних вимог світлі палати для пацієнтів, робочі місця медиків. Затишно, неймовірно чисто, просторо. На вікнах квіти і образки святих.  Нарешті, подумалось, у гідних умовах можуть лікуватися наші люди.

У МІЦ, за даними інформаційних джерел, працює майже 50 медиків, 65 відсотків лікарів та медсестер мають вищу та першу категорії. У центрі створена мультидисциплінарна бригада, до складу якої, окрім неврологів, входять терапевт, ендокринолог, офтальмолог, психолог, логопед та лікар фізично-реабілітаційної медицини, що дозволяє з перших годин перебування в стаціонарі розпочати та впроваджувати ефективне лікування судинних катастроф. Не хочу вдаватися в деталі нашого непростого перебування тут, бо ж, зрозуміло, лікарня не місце дозвілля та розваг. Тривога не полишає ні на мить. Та серце не так шалено вистрибує з грудей, коли до палати заходить наш невролог Юлія Конопницька. Молода, розважлива, вона впевнено, лагідним голосом дає рекомендації, поради, уважно вислуховує найменші нюанси щодо історії хвороби. Я довіряю Юлії Сергіївні. Надіюся, що разом моя мама, я і вона, жінки різного віку, таки справимось з підступним інсультом.

У лікарні кожна доба розписана на хвилини різноманітних процедур. Тут нікуди поспішати, треба все робити вчасно, вправно, не кваплячись, бо від цього залежить основа життя – здоров’я.   На варті стоять медичні сестрички інсультного центру Неля  Савчук, Світлана Лучків, Людмила Чуляк, Майя Барбуца, Марія Капре і їхній керівник – старша медична сестра Тамара Перебиковська. Справжньою берегинею центру є сестра-господиня, привітна, щира Марія Коняк. А найближче до тіла і буденних потреб пацієнтів стоять, безперечно, нянечки – молодші медичні сестри Наталія Якимчук, Ольга Єреміца, Домніка Букатар, Наталія Ткач, Людмила Василинюк. Це у них я проходила майстер-клас з одягання (даруйте) памперсів дорослій людині. Це у них я питала поради, здавалося б, з елементарних питань догляду мами, адже до цього часу, на щастя, вона майже з усім у свої поважні літа справлялася сама. Не можу не сказати доброго слова на адресу кухарів – Валентини Никифоряк та Орисі Гнат, бо ж і моя ненька все своє трудове життя віддала цій професії.

Окрема подяка – фахівцям відділення фізичної та медичної реабілітації: елегантному поставному завідувачу Андрієві Фролову, ерготерапевту Наталії Рокочі та фізичному терапевту Галині Хотяновій. Красиві, енергійні, ці молоді люди стали тренерами моєї матусі, заново навчають її недужу руку тримати окремі предмети, сідати й вставати, у її поважні літа спонукають зайнятися руханкою.

…Незабаром у травні в України відзначатиметься День Матері. Я не знаю, що чекає мене і мою найріднішу людину в цей день. Не буду загадувати. Однак хочу від себе – матері двох хороших синів, двох найкращих у світі донечок-невісточок, бабусі п’ятьох потішних онучат, доземно вклонитися моїм новим знайомим – жінкам, які працюють у міському інсультному центрі. Сердечно дякуємо вам, рідні, за щирі душі та небайдужі серця. Нехай береже вас Всевишній і завше охороняє ваші родини Матінка Його Небесна – Богородиця Діва. Це у ваших особах Вона має гідних помічниць-берегинь – жінки, дівчата, матері. Молюся за свою матусю і за вас усіх до Чудотворної ікони Матері Божої Чернівецької «Надія Безнадійних»: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво. Молитвами нашими в скорботах не погорди.

Але від бід ізбави нас, єдино чиста і благословенна».

Орина ЛАЗАРУК.