Сім‘я Маріанни через російську збройну агресію, втратила не лише будинок, а й часточки своїх сердець. Їх розплідник бенгальських котів – Mar Mariben, що існував 7 років, окупанти зруйнували в Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. Під обстрілами родина намагалася врятувати тварин, які горіли живцем. Проте з 38 котів вижила тільки одна кішка – Нола. В кінці травня 2022 року маріупольці виїхали з України до Німеччини. Родина рік проживає там в маленькому містечку Лесніц.

 Читайте далі про пережите сім’єю під час війни в Маріуполі та як втративши все, Маріанна відроджує справу свого життя й налагоджує буденність в Німеччині…

Під час війни

«Ми готувалися пережити»

Маріанна перед війною відчувала тривогу, як і більшість українців в останні мирні дні. Її сім’я 24 лютого прокинулась від вибухів о 5 ранку.

• Я читала новини, згодом поїхала заправити машину, також подзвонила батьку, щоб і він це зробив, бо у нього великий автомобіль ми б змогли всі евакуюватися разом з тваринами. Потім я зняла всі заощадження з карти, але більшість грошей згоріли разом з будинком.

Батьку не вдалось заправити машину, бо палива вже не було. Тоді вони прийняли рішення залишитися в місті. Маріанна пригадує, що їх зупинило й те, що мер Маріуполя заспокоював містян розповідаючи, що все під контролем. Саме тому значне населення Маріуполя залишилося в блокаді – стверджує вона. Розповіла, що мера маріупольці ніколи не пробачать, бо в перші дні війни можна було виїхати в безпеку, а люди повірили й залишилися там.

• У нас було багато їжі, запас корму для котів на 3 місяці, я заспокоїлась й не думала, що через декілька днів у наш дім прилетить ракета, і не одна… Вхід до підвалу у нас знаходиться всередині у будинку. Спочатку я котів переносила з собою, але вони поводилися агресивно через стрес, тому чоловік порадив мені більше не робити цього.

2 березня – день коли в будинок влучила російська ракета 

«Все згоріло. Я босоніж по уламках від бомби бігала рятуючи котів»

• Нам електрику вимкнули за 2 години до обстрілу, на той момент інші люди вже давно сиділи відрізані від світу. Після 2 березня в Маріуполі більше ніде не було світла і газу. Коли почало свистіти, ми з чоловіком в першу чергу закинули дітей в підвал. Як тільки я поставила  ногу на сходи, щоб спуститися в укриття у наш будинок прилетіло. Мене перекинуло вниз, засипало купою скла, пилюка, піднявся чорний дим…

Валізи з усім необхідним згоріли, бо Маріанна з чоловіком всі свої сили направили на порятунок тварин. Вони поїхали до батьків у приватний сектор разом з тваринами. Їх всім необхідним забезпечили рідні та друзі. У Маріанни ноги були сині, всі у забоях. На наступний ранок коти померли.

• Перше з чим зіткнулася я і моя сім’я – це гіркота втрати. Я в найстрашнішому сні не могла уявити те, що з ними станеться. Протягом 7 років я викладала всю свою енергію у своїх тварин, а вони натомість приносили багато щастя та радості у наш будинок. Життя без кішок я ніколи не уявляла. Перші три тижні я прокидалася і засинала в сльозах, я була в жахливому психологічному стані. Відтоді відродити розплідник – моя основна мета. Цей принцип допоміг мені вижити.

Облога. Виїзд з Маріуполя 19 березня, фільтрації

 «Хотілося померти, бо не було ні води, ні їжі, а тільки холод, хвороби, мертві тіла»

У підвалі стоматології родина Маріанни переховувалася до 19 березня. Крім того, що вони жили в місті під вибухами, було дуже холодно й у них не було їжі.

• Ніколи не забуду як я набиралася сміливості бігти в машину під час евакуації. Для мене це найстрашніший момент з війни, попри те, що ми встигли багато чого пережити, побачили скалічені людські тіла, трупи, відчували у підвалі як трясеться будинок від влучення снарядів, пронизливі свисти та моторошний гул літаків. Найбільше було страшно зробити кілька кроків у машину, тому що я розуміла, якщо ми зараз не поїдемо, то вже назавжди залишимося у тому підвалі.

Вся родина тиждень жила в машині, пройшли десятки принизливих таборів фільтрації. Потім росіяни відправили їх до окупованого з 2014 року Новоазовську. Місцеві жителі з якими Маріанна спілкувалася знаходяться під впливом російської пропаганди або називають себе росіянами, говорили їй про всім відому мантру «нас вісім років бомбили…» Жінка  каже, що 9 років тому була у Новоазовську й там з того часу нічого не змінилося, всі будинки цілі. В окупації родина прожила 3 тижні, згодом знайшли волонтера, який показав їм дорогу, якою можна виїхати на підконтрольну Україні територію.

• У нас вдома навіть документи згоріли, ми боялися, що росіяни викрадуть наших дітей. Нам довелося їхати через лінію фронту до Запоріжжя, бо в Росії бути не те, що біженцем, навіть у той бік дивитися не хотіли. По дорозі ми потрапили під обстріл, але все минулося.

Війна подарувала мені друзів, переїзд в Німеччину

«Я боялася залишатися в країні. Чути сирени,  бути прикованою до новин, я не хотіла»

У своєму Instagram Маріанна поділилася трагічною історією про те, що сталося з її розплідником і сім‘єю. Багато небайдужих українців відгукнулися на горе.

Ліда з Тернополя прийняла сім’ю Маріанни до себе на квартиру. Вона допомогла відновити Маріанні втрачені документи. Згодом її колега, яка теж має розплідник запросила Маріанну з сім’єю в Німеччину.

До Німеччини вони прибули 17 травня. Жінка, яка запросила їх знайшла дім, де родина Маріанни змогла на деякий час зупинитися, а потім вони переїхали у квартиру, яку надав їм Jobcenter, також сім‘я отримує соціальну допомогу від центру. Лесніц – маленьке містечко оточене з усіх боків лісом. Є гори та озеро.

Відродження розплідника Mar Mariben

«За 4 роки мені вдалося вивести власну лінію бенгальських котів  – Кайзер» 

• Лінія збереглася у наших потомках. Зараз я намагаюся відновити власну лінію. Я зі своїми покупцями залишаюся у хороших відносинах, ми завжди на зв’язку. Мені мої випускники запропонували відправити на в’язку своїх бенгалів, щоб передати мені в Німеччину котят. Так я змогла продовжити займатися розплідником. Я ними пишаюся не кожен наважиться звести свою кішку для того, щоб віддати котят тим у кого він купляв свою тварину. Отак от у мене знайшлися мої покупці, виховали й передали, щоб я далі продовжувала це діло.

Осінню Ліда поїхала до Польщі, щоб передати котят Маріанні, бо у жінки тоді ще не було ВНЖ в Німеччині. Тоді, перетнути кордон з Україною вона не могла. Зараз котятам 10 місяців, вони скоро самі стануть батьками. Також жінка заново робить тваринам генетичні тести. Перші котята підуть тим хто замовляв їх ще до війни, люди чекають на них вже 2 роки.

Адаптація дітей до нової країни

Молодший син ходить у дитячий садочок. Влаштувала його туди сусідка німкеня. Дитині, щоб піти у дитсадок в Німеччині, потрібно пройти обстеження у лікаря та зробити вакцинацію. Тут вони працюють з 9 ранку до 14 години обіду, це вважається повноцінним днем. У хлопчика є там подруга з Харкова і друг українець. Тому, йому не сумно.

Старший син ще в Тернополі ходив до 4 класу, поки сім’я відновлювала документи. В Німеччині дитину було складніше влаштувати до школи.

Навчальний заклад знаходиться у сусідньому місті. Микола знову ходить у 4 клас, бо у 5 інтеграційному, де частково заняття проводили українською мовою вже не було місць. У нього в Німеччині з‘явилося нове захоплення, тепер всюди ходить з баскетбольним м‘ячем.

«Німецьку навчальну систему Микола сприйняв одразу, він в математиці сильний» – розповідає Маріанна

• А взаємини з однокласником були проблематичні. У класі один хлопчик раніше ображав сина. Зараз Слава Богу спокійніша ситуація стала, але чесно, як тільки він мою дитину не називав…
• Ось це “Їдь додому, звідки приїхав.” Ну ми розуміємо, що це йде від батьків… Я сину говорю, щоб не звертав увагу, забули у нього запитати куди нам їхати.

Про спілкування німецькою мовою: чому не потрапили на курси

• Ми тут понад рік, а на нормальні курси змогли записатися недавно, самі їх знайшли. Перше заняття у нас буде 6 червня. Тут дуже складно потрапити на інтеграційні курси через великі черги. Тому, німецьку мову ми вчили самі, також відвідували десятиденні волонтерські курси. Діти спілкуються німецькою, але я б не сказала, що у них там рівень В2, скоріше за все мінімальний. Коли до дітей звертаються вони вловлюють суть і частково переводять.

Чим займається Маріанна в Німеччині

• Я відновлюю свій диплом про закінчення університету. Планую посеред літа поїхати в Україну, щоб забрати його. Тут в Німеччині мені потрібно складати іспити на знання німецької мови, щоб претендувати на хорошу роботу, вивчаю німецьку мову. Відроджуємо наш розплідник…

Відмінність німців та як влаштована Німеччина

• Вони відрізняються від нас. Наша сім’я ходить кожного дня в магазин та гуляти вечорами. Тут німці скупляються раз в тиждень. Я навіть не знаю де і коли вони гуляють, рано лягають спати, але спільне між нами є – це любов до тварин.

Ми в Україні будинок купували й дивилися, де найближча школа на карті. Обирали, яка краща та що за 600 метрів чи та, що за 800. Я так здивувалася, що тут потрібно до найближчої школи їздити у сусідні міста або до педіатра, наприклад їхати 20 кілометрів у сусідню провінцію. У Німеччині все так працює.

Зустрічі з українцями в Німеччині

«Якщо ми не їдемо в Маріуполь тоді Маріуполь їде до нас»

• Іноді німецькі волонтери влаштовують для українців зустрічі. Зазвичай проводять їх у понеділок, але в основному ми самі разом виходимо на дитячі майданчики й там спілкуємося. Наразі разом займаємося спортом. Нам влада містечка безоплатно виділила кімнату у будинку молоді. Наш тренер – це моя племінниця. Вона влаштовує нам заняття спортом під музику. Там на заняттях ми познайомилися з багатьма українцями. У нас тут навіть є своя частина Маріуполя. Тут справді дуже багато маріупольців.

Про долю батьків Маріанни

Мама залишилася сама. Допомагає дочці виховувати дітей. А тато Маріанни помер від інфаркту 31 грудня 2022 року. Сім‘я звернулася в Jobcenter, щоб їм допомогли виплатити гроші за похорон, бо у них немає таких великих сум.

• Він не зміг пережити те, що відбулося у Маріуполі. Їм з мамою тільки виділили окрему квартиру для життя, як його не стало…
• Кремація тіла тут дуже дорога, зараз ми оформляємо документи, щоб забрати поховальну урну. У майбутньому відвеземо тата на батьківщину. Поховаємо там, де він народився і жив…

 «Негативні моменти звичайно були»

Хемніц –  найбільше місто поблизу містечка, у якому проживає сім’я Маріанни. Коли родина поверталася до машини з прогулянки побачили їх українські номери з машини в сміттєвому баці. Жінка вважає, що це зробили так звані «російські німці» або любителі Путіна, «тут є такі» – не приховує Маріанна.

• Ніколи б так не зробила. Чи то ображати дитину, яка втекла з війни чи такі випадки з машиною… Якби вони знали, що ми пережили, що пережила наша дитина… Я таких людей звичайно не прирівнюю до всіх німців. Є різні люди і я це розумію.

Подяка Німеччині та людям, що допомагають

• Дуже вдячна Німеччині за те, що у нас є тут можливість перечекати цей складний період. Нас викинули на вулицю з сім‘єю, як непотрібне котятко, забрали всі документи, гроші та сказали спробуйте вижити! Я зробила великий крок на зустріч долі. Зібралася з силами приїхати сюди. Я досі не відпустила це все, але якби не було цієї підтримки, яку я отримую від чужих людей було б набагато складніше.
• Раніше здавалося, що коли звільнять Маріуполь одразу поїду додому, проте тепер думаю по-іншому, у першу чергу про безпеку. Краще залишитися припустимо в Чернівцях або це може бути передмістя Тернополя, центр України. Повертатися у Донецьку область ризиковано.

Підготувала студентка кафедри журналістики Румак Марина